Не думала, що на дні народження переді мною поставлять тарілку магазинних пельменів. Нові традиції чи господарська лінь?

Однокурсниць своїх не бачила вже 2 роки з лишком, скучила шалено. Колись ми один за одного були, дружна четвірка. І по клубах, і до бібліотеки компанією. А після університету микалися всі у пошуках роботи. Зняли на трьох квартиру. А я подивилася на свою педагогічну зарплату, ну ж сльози!

І тут підвернулася мені регіональна програма “Сільський учитель”. Якщо виїхати в невелике містечко у провінції чи село, то й гроші на житло виділяють, та пільгову іпотеку на прекрасних умовах. А з урахуванням, що і репетитором можна працювати — шикарні умови, а життя при цьому набагато дешевше за міське, та ще й столичне.

Я вибрала містечко на морі, чудово влаштувалася. Але намагаюся з’їздити додому за кожної можливості.

– Ти їдеш? – Ліза мені назвонювала вже тиждень, – точно будеш?

У Лізк день народження, і як здорово зібратися разом! З подарунком я недовго думала, привезла цілу сумку якісних сухофруктів, горіхів, та й у конверт тисячу поклала.

За час моєї відсутності дівчата встигли переїхати. Ліза тепер могла знімати окрему, а Катя з Танею жили у своїх хлопців. Але я здивувалася, коли побачила нашу модницю у простій піжамці із зайчиками: мене про піжамну вечірку не попередили.

Столика у її квартирі теж не було.

Вона запевнила:

– Зараз організуємо! Вже майже все готове, накриємо лише.

Підсунула з кута невеликий журнальний столик і ми вирушили до кухні.

Я пила чай, іменинниця готувала закуски. Ну, як, готувала. Вона дістала шматок ковбаси десь у півкіло вагою і почала різати його пластами. Завантажила на велику тарілку, туди ж відправила порізані скибочками помідори. Ще на одну тарілку поклала шматочки батона і гордо понесла частування на стіл. На столик, тобто.

Я нічого не зрозуміла.

– Ліза, а гаряче ж планується?

– Звичайно! Зараз тільки вода в каструлі закипить!

Тут я вже остаточно розгубилася: дівчата вже в під’їзді, мабуть, що можна встигнути приготувати, та ще й у каструлі? А Ліза вже сипала туди пельмені.

Я стрималася, може, дівчата якийсь розіграш замислили? Чи передбачалося, що кожна зі своїм салатом має прийти? Але Таня з подивом подивилася на мене, а що я могла їй відповісти? Сама в шоці!

Конверти з грошима іменинниця забрала, а от сухофрукти мої навіть не побажала на стіл покласти, жартувала, мовляв, мало. Не знаю, як їй може бути мало 2 кілограми горіхів і стільки ж сухофруктів?

А Ліза продовжувала нас дивувати: ось уже вино на столі. Ми його усі в супермаркеті бачили: одну пляшку береш, друга безкоштовно. Тільки ось там пляшка дорожча за вміст, пити його я не стала під пристойним приводом “мені ще до батьків”. Посиділа з годину, зітхнула, що ще не спала з дороги і злиняла. Таня штовхнула подругу в бік, сказала:

– Ми тебе відвеземо!

Далі ми день народження Лізи утрьох у барі відзначали, без іменинниці. Намагалися про неї не говорити, але так і не зрозуміли, що це було. Ми всі досить близькі, щоби сказати: грошей немає, принесіть смачного з собою. Багато разів спільно організовували стіл на свята. Дивно…