Чоловік чотири роки брехав, що платить аліменти першій дружині, а сам віддавав гроші своїй мамі

Мені тридцять два роки, чотири роки тому ми з Миколою розписалися. На самому початку стосунків мені було заявлено, що він має зобов’язання перед колишньою дружиною та дитиною, тому частина зарплати йтиме на оплату аліментів та потреб дитини. Діти – це святе, я навіть не мала думки якось цьому перешкоджати.

Ми обидвоє працювали, жили на орендованій квартирі, накопичували на іпотеку. Свекруха кликала жити до неї, вважаючи, що це безглуздо – віддавати гроші чужим людям, коли можна жити з нею та відкладати на своє житло. Але в мене бажання жити на території свекрухи не було. До того ж, судячи з її розповідей, там частим гостем був син чоловіка, з яким я не горіла бажанням перетинатися.

Я відразу поставила чоловікові умову, що він не приводитиме свого сина в нашу квартиру. Нехай зустрічається з ним де завгодно, мені все одно. Вводити чужу дитину в своє життя я не хотіла. Чоловік сприйняв цю умову спокійно, ні на чому не наполягав.

Згодом я помітила, що чоловік почав менше вкладати в сімейний бюджет. Мені була розказана історія, що дитина потребує нового комп’ютера для навчання, ось чоловік і взяв його в кредит, а тепер вони з колишньою платять. Та й аліменти ніхто не скасовував.

Гаразд, зараз дітям насправді без комп’ютера вдома складно. Нехай буде так. Хоча, судячи з платежів, там купили якийсь супер наворочений комп’ютер. Потім були медичні обстеження дитини, послуги стоматолога, на які колишня теж струсила гроші. Ситуація подобалася мені дедалі менше.

Виходило, що у чоловіка стало залишатися трохи більше чверті зарплати. З такими доходами відкладати на квартиру ми будемо до другого наступу. І найгірше, що син чоловіка навчався тільки в третьому класі, тобто в найближчому майбутньому аліменти нікуди не дінуться, а апетити колишньої все ростуть і ростуть.

– А що я можу зробити? Там моя дитина, я не хочу з ним псувати стосунки, а якщо я не платитиму, то колишня швидко накрутить його проти мене. Потім хоч судись, хоч не судись, а ставлення дитини не виправити, – розводив руками чоловік.

Мені колишня чоловіка уявлялася істеричною меркантильною бабою, яка маніпулює дитиною, щоб отримати гроші. Я її вже відверто ненавиділа. І зрозумівши, що чоловік нічого не збирається робити, щоб поставити колишню на місце, я вирішила взяти справу до своїх рук.

У телефоні у чоловіка я знайшла її телефон та зателефонувала, попросивши про зустріч. Вона здивувалась, але погодилася. Я туди летіла на крилах праведного обурення, бажаючи висловити мерзенній, меркантильній бабі все, що я про неї думаю. Але розмова вийшла зовсім в іншому руслі.

Вислухавши мої претензії, жінка дуже здивувалася. Вона сказала, що чоловік їй уже сто років нічого не платить, справа лежить у приставів, а вони кажуть, що знайти не можуть. На роботі він отримує зарплату у конверті, майна за ним немає, тож примружити його не можуть. Та й не надто, мабуть, намагаються.

– Він синові на останній день народження подарував м’яку іграшку та сто гривень. Про які комп’ютери ви говорите? Бажаєте, поїхали зараз до нас, подивіться самі. Та й бачаться вони не кожен місяць. Батько ж таке зайнятий, у нього інша сім’я. Можу синові набрати, він сам вам скаже, як часто бачить батька.

І ми поїхали до неї додому, де насправді не було жодного комп’ютера, а син сказав, що тата цього місяця взагалі не бачила, але він дзвонив тижнів два тому.

Ще мені колишня показала, коли був останній переказ від чоловіка і яка сума. Я так ніяково себе ніколи не відчувала. Куди ж він тоді витрачав стільки грошей, як не на дитину?

– А це треба у його дорогоцінної матусі спитати. Вона завжди з нього гроші тягла, мати-героїня ж одна сина виростила. Моя колишня свекруха нас свого часу і розвела, тому що в мене вистачило розуму до неї прийти жити, – поділилася колишня чоловіка.

Вдома я влаштувала чоловікові допит, обіцяла провести очну ставку, якщо він не перестане брехати, і він зламався, хоча спочатку палав праведним гнівом, що я влізла в його телефон.

Виявилося, що так, аліменти він не платить, але з ідейних міркувань – не хоче, щоб колишня жила за його рахунок. А з сином він спілкується досить часто, щоправда, його показання та слова дитини не співпадають.

Гроші ж справді переказувалися свекрусі. Теж, свого роду, аліменти, вона вже у віці, хоча їй тільки п’ятдесят вісім років.

– Мамі теж треба на щось жити! Зрештою я син, я чоловік, я мушу їй допомагати, – намагався перейти “в атаку” чоловік.

У тому, що він чоловік, маю великі сумніви. Але тепер це не мій головний біль. Нехай доводить комусь іншому, а я подаю на розлучення. Усі накопичення я забираю собі, бо свою частину він віддав у фонд допомоги свекрусі. Хоча через чоловіка накопичення там смішні, але хоч якась компенсація.