Люблю чоловіка подруги. Він відповідає взаємністю, але дружину не кидає і до мене не йде.

Ми познайомилися з Дімою на одній із студентських вечірок. Я добре погуляла. Пам’ятаю прокинулася, а поруч він – симпатичний, веселий і такий самий веселий. Мені стало якось не по собі. Зібралася. Поїхала додому. Побачила його наступного дня.

– Ей, Катюш, як ти? Все добре? – Запитав Дмитро.

Відчула якусь незручність. Щось буркнула під ніс, типу все добре, але сильно поспішаю. Виглядала, як ідіотка. Надалі намагалася не траплятися йому на очі. Згодом  мене перевели до сусіднього ВНЗ. Більше Дмитра я не бачила.

Минув час. Закінчила інститут. Влаштувалася працювати в одну рекламну фірму. Все йшло добре. Познайомилася із дівчиною. Вона була старша на кілька років. Ми якось одразу потоваришували. Кілька разів сходили в кафе, кіно. А влітку вона запропонувала поїхати на море.

– Я буду зі своїм нареченим. Бери й свого. Добре проведемо час. – казала вона.

На той час у мене нікого не було. Я погодилась. Планів на літо ніяких, а тут таке. Була шалено рада. Домовилися зустрітись вранці на автобусній станції. О 8 годині підлітаю до зупинки, а там – моє зникле диво.

– Привіт, Катюш.

Я застигла, як укопана. Серце шалено калатало. Ще тоді в голові промайнуло: “Руки в ноги і бігти”. Але ні. Коли вже зібралася, поїхала. Лариса з Дімою щебетали всю дорогу. Я ж – ловила на собі його погляд, але вдавала, що все нормально. Самій було гидко, що мене гризуть ревнощі.

На відпочинку солодка парочка була всюди разом. Я одна. Потім приїхав друг Діми. Лариса намагалася мене з ним звести. Але Олег виявився нудним і скрупульозним скупердяєм, готовим гутяли за чужий рахунок. Не люблю таких.

Загалом у закоханих відпочинок пройшов на ура. Мій же котився до біса. Я страшенно заздрила Ларисі. Діма виявився галантним, добрим і нежадібним. Варто їй тільки заїкнутися про якесь бажання, він одразу його реалізовував.

Наприкінці відпустки я була готова зщзірвати Ларису. Настільки її сюсюкання мені набридло. Але тут появився Сергій. Високий, смішний, із сусіднього міста. Приїхав відпочивати із друзями. Я його якось одразу зачепила. Він мене не відходив. З його допомогою нескладно було забути Дмитра. Нарешті вдалося розслабитися. Але виявилося не все так просто.

Якось я сильно затрималася, і в номер потрапила лише під ранок. Піднімаюсь на свій поверх, а там – Дмитро.

– Де ти була? Я як дурень бігаю скрізь та шукаю. Думав – трапилося що. – З порога накинувся на мене він.

З чого раптом така турбота? Сказала, що це. моя справа. Коли хочу, тоді й приходжу. Він же мені не тато і чоловік. Звітувати не повинна. Діма пішов. Тоді я не розуміла, що з ним діється. Знизала плечима і в номер до себе юрк. А у самої всередині приємне тепло. Ревнує. Ха.

Наступного дня Лариса з Дімою уже додому поверталися. Мені довелося затриматись через Сергія. Діма був сердитий. Він довго не розмовляв зі мною. Я зустріла його пізніше, коли вже повернулася з відпустки із Сергієм. Зіткнулися з ним у супермаркеті. Побачивши мене, одразу наїхав, мовляв, чого це я з малознайомим хлопцем вирішила залишитися. Мало що в нього на думці.

Я знову обурилася, сказавши, що то не його справа. Зрештою, у нього була своя дівчина. Він психанул і сказав, що я нерозумна, не бачу очевидних речей.

– Залиш мене в спокої. Іди до своєї дівчини і одружуйся з нею. А мені мозок не виноси, я тобі не дружина.

– Ну і одружуся. – сказав він і зі злістю штовхнув ногою в прилавок з напоями. Піраміда розсипалася.

Все, сказане мною, відразу забулося. Згадала про це за кілька тижнів, коли мені зателефонувала Лариса. Вона сказала, що виходить заміж та запрошувала на весілля. Мене ніби блискавкою шандарахнуло. І тут я зрозуміла. Чого вже сперечатися?! Втріскалася я в Діму по самі помідори.

Але ж він реально одружується. Помчала до нього. Відчинив двері. І тут сталося все без слів. Прокинулася в його обіймах. Він щасливий, я теж. Ідилія. Але лише весілля на носі. Сказав поговорить із Ларисою і все пояснить. Повірила.

Яке ж було моє здивування, коли дізналася, що весілля все ж буде.

На урочистість не пішла. Ревіла весь вечір. Примчав. Вибачення просив.

– Розумієш, не можу відмовитись. Її батько – мій бос. Мені підвищення обіцяли, хороший оклад, квартиру купили. Але ж ти не бійся. Це не на довго. Потерпи трохи. Встану на ноги і тут же розлучуся.

Повірила. Після весілля зустрічалися з ним потай. Чекала. Сподівалася. Ось-ось розлучиться. Минуло два роки. Та ж волинка, мовляв, потерпи. Знову довірилася. Ще через два – все повторилося.

Втомилася чекати. За мною став бігати колега.  Дізнавшись про наш зв’язок, Діма конкретно загуляв. До лікарні потрапив.

Вже не знаю, що з ним робити. Люблю його гада. Дружину не кидає і мене не відпускає. Але йому доведеться вибирати. Більше чекати сил немає.