Живемо зі свекрухою-пенсіонеркою, але для дитини прийшлося шукати няню

Я приїхала до цього міста вчитися після школи. В університеті познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, останній курс ми прожили разом, винаймаючи квартиру. Ще рік після весілля знімали, а потім вирішили, що треба якось вирішувати питання зі своїм житлом. Єдиний варіант, що нам світив, це іпотека.

Мої батьки допомогли із початковим внеском. Ми вже думали, що нормально впораємося, але тут зірки на небі склалися на глумливий знак і все пішло шкереберть. Спочатку я завагітніла. Але тут ми ще якось намагалися плисти проти течії, і, мабуть, навіть випливли б. А потім спалахнула криза.

Чоловік залишився при роботі, але оскільки левова частка зарплати у нього це відсоток від угод, кількість яких різко рухнула донизу, дохід його відчутно скоротився. Ми ще кілька місяців позатягували паски, але зрозуміли, що далі вже не зможемо. Тоді й було вирішено просити даху в свекрухи.

Мати чоловіка на той момент уже вийшла на пільгову пенсію. І хоча вона ще цілком молода і квітуча жінка, їй трохи за п’ятдесят, свекруха віддала перевагу піти з роботи.

– До сита вже нахлібалася, хочу спокійного життя, – пояснювала вона.

Наше прохання їй не сподобалося, але вона увійшла до нашого становища і пустила жити до себе. У мене була боязка надія достроково вийти з декрету, але вона розбилася об небажання свекрухи сидіти з дитиною.

– Я свою дитину виростила сама, тож будьте ласкаві не звалювати на мене турботи про свою дитину. Я можу з ним годинку ввечері пограти, навіть погуляти під настрій, але не треба робити з мене няньку, – одразу відбрила вона нас.

Неприємно, звичайно, але нічого не вдієш. Я в декреті намагалася якось підробляти, щоб приносити до бюджету сім’ї зайву копійчину, але це виходило погано і нерегулярно, з такою маленькою дитиною на руках особливо працювати не виходило.

Якщо не торкатися питання дитини, то жили ми зі свекрухою досить мирно. Вона не прагнула мене повчати, не стежила, що і як я роблю, не капала на мозок і не змушувала ходити стрункою. Якщо винести за дужки її небажання допомагати з дитиною, то маю ідеальну свекруху.

– Не розумію, як можна не хотіти сидіти з власним онуком, – зітхала телефоном моя мама. – Вона ж ще така молода, та й дітки у такому віці дуже цікаві.

Мої батьки жили від нас дуже далеко, до того ж обоє ще працювали, тож кинути все і сидіти з онуком не могли. А поведінка свекрухи маму просто вводила у ступор.

Коли сина взяли в садок, я одразу ж побігла на роботу. Дуже хотілося якнайшвидше почати заробляти та семимильними кроками бігти до закриття іпотеки. Але на всі мої прагнення накладалися обставини. Син у садку частенько хворів.

Перші два місяці я сама ходила на лікарняні, але зрозуміла, що сенсу такої роботи мало. Зарплата в результаті виходить копійчана, та й йде в основному на ліки та вітаміни для дитини. Потрібно було шукати якогось іншого варіанта вирішення цієї проблеми.

Ми спробували вкотре підступитися до свекрухи з цим питанням. Я сподівалася, що вона зможе нас підстрахувати хоча б на час лікарняного онука, але ми знову отримали відмову.

– Я зі здоровою не горю бажанням залишатися, а ви на мене хвоpy дитину повісити хочете? – посміхнулася мама чоловіка, озвучивши нам чергову відмову.

Довелося нам шукати няню, яка сидітиме з малюком, поки він хворіє. З фінансової точки зору найм няні все одно вигідніший, ніж мій вихід на лікарняні. Я маю намір будь-що отримати підвищення до начальника відділу, але для цього мені потрібно так орати, щоб коні обзаздрилися.

Але ситуація на межі абсурду, якщо чесно. У нас вдома є рідна бабуся, але до дитини довелося наймати чужу тітку. Це бентежить усіх, окрім свекрухи. Ось з одного боку, вона має право на своє життя, але з іншого, могла б піти нам назустріч, знаючи нашу ситуацію.