Завжди ввжала, що з свекрухою в мене ідеальні стосунки, поки випадково не прочитала листи, які вона писала моєму чоловікові

Мати мого чоловіка жила в іншій області Іноді ми приїжджали до свекрухи погостювати, коли вона приїжджала до нас, коли народилася наша донька. Відносини у мене з нею були чудові.

Мене трохи дивувало, що вона у свої приїзди повністю брала на себе кухню, довіряючи мені лише «чорнову» роботу – почистити картоплю, моркву, цибулю. Навіть посуд мила сама. Якось трапилося, що я помила тарілки і через півгодини, зайшовши до кухні, побачила, що вона їх перемиває. Побачивши моє здивоване обличчя, вона сказала:

− Вікно відчинене, пил налетів. Вирішила сполоснути.

Більше вона мене до посуду не підпускала. Я особливо не парилася з цього приводу. Мене навіть влаштовувала така «відпустка»!

Наша донька підросла, і я почала купати її у нашій ванні. А маленьку дитячу ванну прибрала в комору. Склала до неї різні речі, зимове взуття, зв’язки інститутських конспектів – те, що начебто й не потрібно, але викинути рука не піднімається.

Настала осінь. Потрібно було перевірити, в якому стані зимове взуття. Я почала вивантажувати з ванни вміст. І раптом виявила незнайомий пакет із якимись листами. Вони були адресовані мого чоловіка.

Почерк був свекрухи та зворотня її адреса. Це було дивовижно. Вона іноді надсилала нам листівки та листи, але не на нашу домашню адресу. Чому ж вона писала своєму синові на службову адресу?

Я дістала перший лист і почала читати. У мене буквально затьмарилося в голові! «Вітюша! Коли ти з нею йдеш двором, я дивлюся з балкона і плачу – її постать, її криві ноги! Хіба такого ти заслуговуєш?

В іншому листі було написано про те, що я – недоучка, яка сидить у нього на шиї. У третьому листі – що невідомо, чи від нього я народила дитину. Ще в одному з листів вона писала, що їй гидко їсти приготовлену мною їжу, навіть бутерброди. Що їй болісно думати про те, що він змушений їсти з посуду, який вимила «ця брудна дівка».

У мене було відчуття, що я в тумані. Те, що свекруха виявилася лицеміркою, було найлегше! Але як Віктор міг приховувати від мене все це? Його ніжні слова, його пристрасні слова – навіть зараз, на п’ятому році наших стосунків я бачила, що він любить мене. І водночас зберігає ці жахливі листи, не викидає їх.

Цікаво, а що він пише їй у відповідь? І я задумалася – як мені вчинити? Покласти ці листи перед ним та вимагати відповіді? А він у чому винен?

Поміркувавши, я склала весь вміст ванни назад. Увечері, коли чоловік прийшов додому зі служби, я сказала:

− Віть, треба ванну розібрати, зимове взуття переглянути.

Я зрозуміла, що не варто припирати чоловіка до стіни. Це нічого доброго не дасть нашим стосункам. Та й свекрусі не зізнаватимуся, що мені стало відомо, які листи вона пише Віктору. Конфлікти мені ні до чого. Просто тепер знатиму для себе її ставлення до мене.

Забираючи зі столу після вечері, я чула, як чоловік пішов у комору і щось забрав із ванни. Цікаво, куди він переховав ці листи?