Нахабство брата чоловіка та його дружини просто не знає межі, вже не знаю, як із цим боротися. айчастіше це зводиться до грошей, бо ці двоє – великі любителі відпочити за чужий рахунок. Я розумію, що ситуації всякі бувають, але вони справді завжди приїжджають на все готове

У нас у сім’ї є невелика негласна традиція. На Новий рік та інші сімейні свята ми збираємося на дачі в моїх батьків. Там досить простора хата, велика кухня, на всіх вистачає місця.

Здавалося б, що у всьому цьому немає нічого поганого, але є один факт, який мене все ж таки бентежить. Збираємось ми завжди великою компанією: мої батьки, батьки мого чоловіка з їхньою молодшою ​​дочкою, моя сестра з чоловіком та дітьми, брат чоловіка зі своєю сім’єю та ми.

Ми всі дружні між собою, але ось брат чоловіка і його дружина іноді занадто нахабно поводяться. Часто через це я хочу поставити їх на місце. Найчастіше це зводиться до грошей, бо ці двоє – великі любителі відпочити за чужий рахунок.

Перед Новим роком та іншими святами ми зазвичай розподіляємо між собою кому і що привезти, які страви можна приготувати вдома заздалегідь, іноді скидаємось на якісь продукти. Вищезгадана парочка завжди вигадує відмовки та перекладає все на інших.

– Ми не встигнемо в магазин заїхати, Сергія на роботі затримали, – цю відмовку від братової дружини ми вже чули кілька разів.

То вони не встигають, то вони не мають місця в холодильнику, щоб заздалегідь щось приготувати, то готівки немає, то якісь термінові справи виникли, загалом знаходять будь-які виправдання, щоб відпочити за чужий рахунок. Я розумію, що ситуації всякі бувають, але вони справді завжди приїжджають на все готове. Хоч би якось допомогу запропонували.

Якось ми збиралися всі разом на 8 березня. Як і завжди, в останній момент зателефонував брат і сказав, що Даша, його дружина сильно пошкодила руку і приготувати нічого не може.

– Гаразд, тоді хоча б дорогою заїдьте в магазин, купіть сік та напої дітям, – попросила свекруха.

Звичайно, ніхто нічого не привіз, довелося нам їхати в магазин за всім необхідним. До речі, на святі Даша поводилася як завжди і з рукою у неї було все в повному порядку.

Наступного разу ми збиралися на травневі свята. Тоді ми вирішили, що залишимося на дачі з ночівлею і треба було заздалегідь закупити у місті багато всього. Щоб усім було зручніше, ми з чоловіком відразу купили всі продукти, вугілля для мангалу, м’ясо, іншим просто озвучили суму, яку поділили на всіх порівну.

Даша та Сергій пообіцяли скинути гроші потім мені на карту.

– Ми готівку з собою не возимо, – сказала Даша, уплітаючи черговий шматок м’яса, – я потім тобі на карту перекину, зараз не можу, у мене телефон розряджений.

Відразу скажу, що там була не така велика сума, але я її від них так і не отримала. Нагадувала я, звичайно, неодноразово, але мене весь час годували «завтраками», в результаті грошей я так і не побачила. Лаятися я тоді з ними не хотіла, повторюся, сума була не така велика і своїх справ у нас було багато, було не до з’ясування стосунків.

У нашій сім’ї багато дітей: у нас син і дочка, у Даші з Сергієм теж двоє дітей, у батьків чоловіка молодша дочка, їй 13, у моєї сестри маленький син. Тому вже теж з’явилася невелика традиція святкувати початок літніх канікул. Цього року вирішили подарувати дітям від усіх маленькі солодкі подарунки. Так ось, спробуйте здогадатися, хто ж знову не скинувся на ці подарунки?

– Не позбавляти ж дітей свята через ці дурниці, – сказала свекруха, коли я вкотре стала обурюватися з цього приводу.

Якось знову не надали належного значення цій ситуації, не стали псувати один одному настрій, але після того моменту я чітко вирішила, що таке свинство більше не терпітиму.

Після того випадку якось довго ми не збиралися разом. То часу не було, то хтось хворів, то були якісь інші справи та турботи, ось готуємось тепер до святкування Нового року.

Усі попередні роки ми, а точніше сказати я, сестра, моя мама і свекруха, розподіляли між собою якісь страви, щоб привезти їх із собою заздалегідь і не витрачати час на приготування. На Дашу ніхто навіть не розраховував.

Виникла нова проблема. Свекор запропонував зробити дітям сюрприз, викликати аніматорів, Діда Мороза, Снігуроньку та ще якихось казкових персонажів, щоб вони прийшли, подарували дітям подарунки та привітали з Новим роком.

Усім ідея, звичайно, сподобалася, але скажу одразу, задоволення це не з дешевих: подарунки дітям від казкових героїв, подарунки від самих батьків, подарунки всім членам сім’ї, аніматори та ще й сам новорічний стіл. Загалом витрати великі вийшли, але всі погодилися на це.

Купити подарунки та внести завдаток аніматорам потрібно було заздалегідь, тому ми з чоловіком це зробили. Я одразу вирішила, що цього разу Сергій та Даша точно не зроблять усе за звичною їм схемою. Сума вже досить велика, настав час і честь знати.

– Коли ви перерахуєте гроші? Ми велику суму заплатили, нам уже майже все віддали, тільки на вас чекаємо, – запитала я у Даші по телефону.

Даша у відповідь мені промимрила щось невиразне і перевела тему розмови. Я знову поставила їй те саме запитання.

– Ну ви ж знаєте, що у нас іпотека та кредит за машину, а старшу наступного року ще до школи збирати…

Тут я вже вибухнула і висловила взагалі все, що було в мене на душі.

– У нас теж іпотека і двоє дітей, але чомусь ми не дозволяємо собі такого зухвальства, як ви, – випалила я в самому кінці свого довгого мовлення.

– У вас зарплата велика, вам що грошей шкода? Ти заробляєш більше за мене, могла б і допомогти родичам.

У мене навіть щелепа відвисла. Я зовсім не очікувала такої відповіді. Допомогти родичам? Тобто, якщо судити з логіки цих людей, я мушу частину своєї зарплати віддавати, щоб допомагати бідним родичам? Я ніколи не проти допомогти, але ось таке людське нахабство мене просто шокує.

Увечері чоловік говорив зі своїм братом, його відповідь була приблизно такою ж. Ми так зрозуміли, що гроші нам вони повертати не збираються, але на свято, звісно ж, приїдуть.

Ситуація зовсім не приємна. З одного боку, їхні діти не винні у нахабстві батьків та позбавити їх свята ми не можемо, та й подарунки ми вже купили на всіх.

У Новий рік сваритися і лаятись з ними мені не хочеться абсолютно, але прощати таку поведінку і мовчати я теж не погоджуюся. Сварки у сім’ї завжди трохи вибивають із колії.