Свекруха свого часу не пустила нас на поріг, проте зараз вимагає пустити її до онука

Так вийшло, що протягом певного часу у нас пішла низка великих невдач. Фірма чоловіка спочатку перейшла на віддалення, зарплату їм порізали майже вдвічі. А на той момент була в декреті та виплати там – сльози, самі розумієте. Намагалася підробляти через інтернет, але тоді криза струсила всіх, з грошима стало туго.

На тлі цього всього наша квартирна господарка вирішила підняти ціну за житло. У неї теж дочка залишилася без роботи і вона вирішила випадаючі доходи ось так компенсувати. Ми кілька місяців ще борсалися, але потім зрозуміли, що просто не вивозимо. Після оплати квартири на життя до ладу не залишається.

До моїх батьків до області їхати було далеко . Вони живуть у приватному будинку, де половина зручностей на вулиці. А свекруха живе у сусідньому мікрорайоні одна у двокімнатній квартирі. Звичайно, ділити дах зі свекрухою не було межею моїх мрій, тим більше взаємної приязні між нами не було, але вибір був невеликий.

Чоловік зателефонував мамі, описав ситуацію, що так і так, не тягнемо ми зараз оренду житла, треба пару-трійку місяців десь пожити, поки він шукає додатковий дохід.

Реакція свекрухи, звісно, ​​вразила. Я завжди знала, що найбільше на світі ця жінка любить себе, але не допомогти в такій ситуації, коли просить рідний син.

– Я вам співчуваю, але пустити до себе не можу. По-перше, штовхатися ліктями на кухні в моєму віці вже важко, по-друге, у мене вже усталений порядок життя. І по-третє, ти сам вирішив одружитися, тому свої проблеми маєш вирішувати сам, скоро батьком станеш, а все на маму сподіваєшся.

Пошукайте дешевше житло. Якщо зовсім туго, то можеш повернутися додому один, а дружина нехай їде до своїх батьків.

– Мамо, ти в собі там? Куди я вагітну дружину відправлю одну? – обурився чоловік.

– Ну, тоді й розбирайся сам, – закінчила розмову свекруха і поклала трубку.

Я одразу ж зателефонувала своїм батькам. Ті нас одразу ж погодилися прийняти. Батько того ж дня приїхав машиною і допоміг перевезти речі. Чоловік як громом прибитий ходив тиждень. Ми з батьками його не чіпали.

Затрималися у батьків на три місяці. За цей час встигли підзбирати грошей, чоловік знайшов собі кілька підробітків по інтернету. З пологового будинку я приїхала вже в орендовану квартиру. Знімати вирішили не у місті, а у селищі біля моїх батьків. Там і дешевше, і мама завжди на підхваті, і ми якщо щось допомогти їм можемо. Чоловік працює віддалено, тому все склалося добре.

Зі свекрухою я й до цього не часто спілкувалася, тільки у справі чи у свята. А чоловік після тієї розмови їй більше не дзвонив, як і вона йому. Цілком людині не цікаво, як там її дитина живе, чи ситий, чи є дах над головою, ні. На виписку її кликати не стали. Я це рішення залишила за чоловіком, він вирішив так.

А потім свекруха з’явилася, та ще й із претензією, що їй ні про народження онука не повідомили, ні на виписку не покликали.

– Я цій дитині бабуся, між іншим! Ви не мали права так зі мною чинити! – вимовляла вона синові.

– Ну тобі було все одно, де народиться твій онук, як він житиме, на що його батьки існуватимуть. Чого ти зараз хочеш від нас?

– Не перевалюй на мене всі свої біди! Ви дві дорослі особи, самі повинні вирішувати і нести відповідальність за дитину, – обурилася свекруха.

А ми вирішили. Точніше, вирішила я, але чоловік мене повністю підтримав, нічого такій самозакоханій бабусі робити поруч із онуком. Обійдеться без спілкування.