Я почула плач у під’їзді, там сиділа сіроока дівчинка і плакала. Набрала її батька, а він виявився моїм колишнім чоловіком. Так і вийшло, що з того часу ми разом

Був передноворічний тиждень. Я займалася своїми справами, коли почула дивний звук, ніби хтось ледь чутно стукав у двері. Мені навіть здалося, що я чую плач. Коли я відчинила двері, то побачила на порозі сірооку дівчинку, вона плакала і шукала маму. Пізніше я зв’язалася з її батьком, і коли він приїхав, була шокована тим, що відбувається.

– Дівчинко, до кого ти стукаєш? – Запитала я, побачивши перед собою маленьку дитину. Мабуть, вона й стукала у двері квартири навпроти весь цей час і плакала.

– Я шукаю свою маму. Ви її випадково не бачили? – На мене втупилися її сірі очі. На вигляд дівчинці було років шість.

Я задумалась. Наскільки мені було відомо, квартира навпроти давно була порожня, адже в ній ніхто не жив.

– Ця квартира давно порожня, – повідомила я дівчинці.

Почувши це, дитина заревіла і сіла на сходи.

– Тіто, нам дуже потрібна мама! Тільки вона зможе все виправити. Тато сильно за нею скучає.

Я розгубилася і не знала, що робити. У мене не вдалося народити дитину, тому я й не уявляла, як поводитися в подібній ситуації. Обійняти, покликати пити чай? Навряд чи вона погодиться увійти до будинку до незнайомої тітки.

Раптом я почула телефон у своїй квартирі, тому поспішила відповісти на дзвінок, попросивши незнайому гостю нікуди не йти. Проте коли я повернулася, дівчинки ніде не було.

Весь вечір я не могла перестати думати про цю дитину. Я вирішила зателефонувати господині тієї квартири і спитати, хто ж раніше жив у квартирі навпроти.

– Там уже давно ніхто не мешкає, – сказала Наталя Павлівна, господиня. – А що сталося?

– Сьогодні туди стукала дівчинка та стверджувала, що шукає маму.

Жінка притихла, наче згадуючи щось.

– Найімовірніше це донька Даші. Але вона вже давно пoмeрла. Її чоловік залишився один із дитиною на руках, але потім він з’їхав. Тепер квартира пуста. До речі, Свєта, зараз батько з донькою мешкають неподалік. Якщо дівчинка знову прийде, відведи її до тата – і жінка повідомила адресу.

Згодом я почала забувати цю історію. Я була поглинена повсякденною рутиною, працюючи практично цілодобово. Якось перед Новим роком я знову почула, як хтось тихенько стукає. Відчинивши двері, я знову побачила ту дитину, заплакану і сумну.

– Що в тебе сталося? Де твій тато?

– Він удома, я маму шукаю, – тихо промовила вона.

Згадавши, що в мене десь записана її адреса, я пішла за ним, а малу попросила почекати у мене в квартирі. Вона зайшла, озирнулася і присіла на стілець у коридорі. Коли я знайшла папірець з адресою, малеча вже міцно спала. Перенісши дитину на диван у вітальні, я зателефонувала Наталії Павлівні.

– Вибачте, що знову дзвоню. Пам’ятаєте історію про дівчинку, яка шукала свою маму біля порожньої квартири? Зараз малеча в мене. Я хотіла відвести її до тата, але вона заснула. Думаю, батько буде стурбований.

– Знаєш, Свєта, я живу неподалік них. Зараз навідаюсь до них.

– Добре, – я поклала трубку і залюбувалася дівчинкою, поправляючи їй неслухняне пасмо.

Я завжди мріяла про своїх дітей, але, на жаль, не судилося мені їх мати.  Незабаром чоловік пішов від мене. Зараз, як я знаю, у нього нова сім’я, і ​​він виховує дочку. Більше я не мала жодної інформації про нього. Мені це було ні до чого. Я навіть перестала спілкуватися з нашими спільними друзями та знайомими.

З того часу я живу одна вже 7 років, перебираючись з однієї орендованої квартири на іншу.

Занурившись у думки, я не відразу почула тихий стукіт у двері. Відчинивши двері, я дуже здивувалася. На порозі стояв мій колишній чоловік.

– Сергію? Що ти тут робиш?

– Я прийшов за донькою.

– Ах, точно. То це твоя дочка? Проходь, вона спить, – ми пройшли на кухню, я поставила чайник. Ось уже кого не очікувала побачити на порозі своєї квартири, то це його. Але життя іноді буває непередбачуваним.

– Ти впевнена, що ми тебе не турбуємо? Може, я краще розбуду Лізу і заберу додому?

– Дозволь їй трохи поспати. Що ж у вас сталося? Вона вже кілька разів приходить сюди і стукає у двері навпроти.

Сергій сумно зітхнув і почав розповідати:

– Кілька років тому ми жили у цій квартирі з Дашею. Вона отримала житло у спадок. Ми зіграли весілля, а потім оселилися тут. Незабаром Даша повідомила, що чекає на дитину. Я був дуже щасливий. Я відвіз дружину до пологового будинку. Вона плакала, переживала.

Мені здається, вона ще тоді відчувала, що станеться щось погане. Світлана взяла мою руку і попросила подбати про Лізу, якщо з нею щось трапиться. Під час пологів почалися ускладнення і дружину не вдалося врятувати.

– Пробач, мені дуже шкода, – я погладила Сергія по плечу. Він намагався тримати себе в руках, але сльози більше не могли триматися і текли його щоками. Я зрозуміла, як йому боляче прокручувати це все в голові.

Незабаром у залі пролунав тупіт ніжок.

– Тато?

Сергій кинувся до дочки і притиснув малюка до своїх грудей.

– Лізо, я ж турбуюся про тебе. Навіщо ти пішла з дому?

– Я хотіла маму зустріти.

– Ти обов’язково побачиш її, але пізніше. Пішли додому.

– Спасибі тобі, Свєта, ось мій номер, – Сергій протягнув мені свою візитку. – Дай знати, якщо Ліза знову прийде. Ми живемо близько.

– Звідки вона дізналася про цю квартиру? – поцікавилася я.

– Я показав, – зітхнув він. – Я хотів забрати речі звідти, а донька побачила фото Даші та тепер мріє побачити її. Я збрехав їй, що мати поїхала і незабаром повернеться.

Вони пішли, але за кілька днів Сергій мені зателефонував. Ми стали більше часу проводити втрьох, ходили до кафе та кіно. Ліза прив’язалася до мене і навіть називала мене мамою.

– Світлана, – одного разу сказав Сергій, – переїжджай до нас, вистачить тобі кочувати по орендованих квартирах. Ліза постійно про тебе говорить.

– А як щодо тебе?

– Я, – він опустив очі і взяв мене за руку, – теж дуже сумую.

З того часу ми живемо разом і виховуємо наше маленьке щастя – Лізу. Щодня я дякую долі за подарунок, якому немає ціни – бути коханою дружиною та матір’ю. Хоча я малечі і не є біологічною матір’ю, але впевнена, що нестачі материнського тепла і любові вона тепер не відчуває.