Затарили мамі на вихідні холодильник до нового року, а сьогодні там уже порожньо. Виявляється, мій братик маму відвідав. І навіть не знаю, на кого я злюсь сильніше – на маму чи на брата

У нас із братом різниця у вісім років, я старша у сім’ї. Мама була у другому шлюбі, коли народився брат. Її чоловікові тоді запропонували роботу в одній сусідній республіці, тож сім’я переїжджала туди.

Я ж, хоч із вітчимом спілкувалася нормально, він мене не ображав, їхати нікуди не хотіла. Тут у мене були бабусі, тато, купа дворових подружок та школа. Батьки тоді домовилися, що я залишуся з татом жити, а до мами їздитиму на канікули.

Цей варіант влаштував усіх, так ми жили п’ять років, а потім мама з чоловіком та сином повернулася до рідного міста. Я так і залишилася жити у тата, але до мами із задоволенням ходила у гості, іноді залишалася ночувати. Але з братом особливо не спілкувалася. По-перше, занадто велика різниця у віці для дітей, а по-друге, його сильно розпестили.

Вже живих немає ні мого батька, ні вітчима. Мама лишилася сама. Брат виріс лінивим, але дуже амбітним: йому хотілося всіх благ, але щоб вони якось самі на нього впали, без якихось його дій. Від мами він з’їхав п’ять років тому, коли одружився. Керує там у сімействі дружина.

Про невістку нічого хорошого сказати не можу. Хитрувата, теж ледача, як і її чоловік, а ще акторка, яких треба ще пошукати. І така мила сім’я намагається в’їхати в прекрасне майбутнє на шиї нашої мами.

Після батьків нам з братом дісталися квартири – мені тато залишив двохкімнатну, братові від його бабусі по батькові дісталася однокімнатна квартира. Після весілля невістка швиденько перетворила квартиру на спільну власність – житло брата продали, щоб взяти трьохкімнатну в іпотеку. А потім братова дружина оперативно пішла в декрет, залишивши брата розбиратися з платежами.

Треба сказати, що зірок із неба братик не  хапав. Працював неохоче та до весілля нерегулярно, а навіщо? Жив він на всьому готовому у мами, своя квартира здавалася, на ці гроші він розважався.

– Та молодий він, ось своя сім’я з’явиться, візьметься за розум, – виправдовувала його мама на мою пораду гнати цього трутня в шию на роботу. Я не була так оптимістично налаштована, в результаті я мала право.

Після весілля брат не став більше заробляти. Як працював у якійсь курній конторці на заштатній посаді, так і продовжував. Тільки тепер у нього була вагітна дружина та іпотека, а наявний убогій заробіток всіх потреб не покривав. А дружина допомагати тягнути сімейну лямку не збиралася. Вона одного за іншим народила двох дітей, яким зараз три та чотири роки.

Тоді він нагодився просити допомоги у мами, а вона не могла відмовити синові, хоча я її за це сварила.

– Ну от прийшли вони в гості, а діти так на фрукти та цукерки накинулися, що в мене серце защеміло. Видно, що вони їх не бачать. Як я їм відмовлю, як не допоможу, якщо вони живуть надголодь, дала з собою їм грошей трохи! – плакала мама, а я закипала. Але що тут зробиш? Не можу я заборонити мамі розпоряджатися своїми грошима.

Цього року мама вийшла на пенсію, точніше її туди відправили, попросивши звільнити місце молодим. Дохід значно скоротився, зрозуміло. Але брат цього ніби не помітив, він із дружиною все також ходять до мами скаржитися на життя.

– Не соромно? Тобі, лобі здоровому, вже самому настав час мамі допомагати, а ти все з неї гроші тягнеш! – визвірилася якось я, черговий раз заставши брата з сімейством у мами і помітивши, як вона намагається непомітно впхнути йому гроші.

– У мене двоє дітей та іпотека, мені хто б допоміг, – надув губи брат.

Я сказала, що треба було про це думати перед тим, як плодитиcя. Слово за слово, ми й посварилися. Сімейство брата відбуло, а я ще й маму відчхвостила.

– Цікаво виходить – я відриваю від своєї сім’ї, щоб допомогти тобі, а ти допомагаєш йому! Так не робиться, – обурювалася я.

– Так і не допомагай тоді, – спалахнула мама. – Не можу я своєму синові у складній ситуації не допомогти.

Я заскрипіла зубами і вирішила змінити політику партії. Гроші мамі я давати перестала. Натомість я оплачувала їй комуналку, купувала необхідні речі та ліки. І ось вирішила забити продуктами холодильник перед новим роком. І двох днів не минуло ще.

Порожній холодильник шoкyвав мене. А мама стоїть за моєю спиною, з ноги на ногу переступає.

– Ну, і як це розуміти? – розвернулася я до мами. Але вона не поспішала відповідати. Очі ховала, рукав халата смикала. – Знову братик приходив? Він тепер і продукти виноситиме?

– Він не просив, я сама віддала, – почала захищати синочка мама. – Просто у них таке становище, що й стіл новорічний не накрити. Я вже стара, мені багато й не треба, а там діти…

Мене трясло від злості. Я злилася і на маму, за її м’якотілість, і за брата, який берегів взагалі вже не бачить. Виходить, що я просто затарила братику холодильник на новий рік. А що робити з мамою, я не знаю. Сама вона собі нічого не купить, тридцятого та тридцять першого нас не буде в місті, а якщо купити їй зараз, то великий шанс, що знову дбайливий синочок до мами навідається.

У мене зла не вистачає вже жодного. І навіть не знаю, на кого я злюсь сильніше – на маму чи на брата.