«Сестричка, люба, тільки ти можеш мені допомогти!» – почала з порога Ніна. Я одразу зрозуміла, що їй знову щось від мене потрібно
Минулого разу сестра просила позичити їй блюдо для запікання, яке я, до речі, після цього так і не побачила. А якось їй знадобилося, щоб я пошила вбрання на ранок для її сина. Звісно, безкоштовно. Ось і цього разу я була готова до того, що вона хоче в мене щось попросити.
Сестра продовжувала:
«Віра, рятуй! У суботу зустріч випускників. Подивимося, хто змінився за 20 років після випуску. Знаю, що Сергій Ковальчук став бізнесменом, а Ірка відкрила своє модельне агентство. Уяви, як я виглядатиму на їхньому фоні! Проста бібліотекарка. Тому я маю там бути найкрасивішою!».
Я все ще не розуміла, чого Ніна хилить і до чого тут я до її образу на зустрічі випускників. Але вона не вгамувалася, розписуючи мені в фарбах, як проходитиме захід. Свою тираду вона закінчила так:
– Загалом, мені потрібен твій зелений оксамитовий костюм.
Я тільки посміхнулася. Адже у Нінки самої шафа ломиться від вбрання! А їй подавай чужі костюми. Я вирішила відмовити зухвалій сестрі. Мені було начхати, що спілкування сестер тримається на взаємній допомозі та підтримці, адже я у Ніни ніколи нічого не просила.
«Пробач, Ніно, але я не можу. Цей костюм мій улюблений. До того ж, він дуже дорогий».
Я була непохитна, але й сестра так просто не здавалася. Вона почала слізно благати мене позичити бажану річ. Навіть сказала, що спеціально скинула кілька кілограмів, щоби влізти в костюм. Можете мене вважати слабохарактерною, але я здалася. Ми домовилися, що Ніна поверне мені костюм у цілості наступного дня після зустрічі випускників.
Але через два дні від сестри не було ні слуху, ні духу. Спочатку я подумала, що вона просто надто бурхливо погуляла і не хоче дзвонити. Але потім запідозрила щось недобре. Нарешті сама вирішила набрати номер сестри.
На моє запитання, як вона погуляла, Ніна почала щось мимрити:
– Ну, як тобі сказати… Розумієш… Зрештою, ти теж у цьому винна! Чому ти мене не відмовила від костюма? Ти мене хотіла підставити? Однокласниця у такому ж прийшла! Мені так соромно було!
Я відповіла, що взагалі не знаю ні однокласниць, ні того, що вони носять. Мене хвилювало, щоб сестра лише віддала мені мою річ.
«На твоєму костюмі пляма. Я намагалася її вивести сіллю, але не вийшло. Та й прання не допомогло, тільки гірше стало», — Ніна відповіла так спокійно, наче нічого не сталося.
Я лютувала:
«Треба було віддати в хімчистку! Як ти могла зіпсувати мою улюблену річ! Значить, завтра йдемо в магазин, і ти купуєш мені новий костюм».
Чи треба повідомляти, що ні костюма, ні компенсації за нього так і не побачила. Втім, від сестри теж не було звісток, як у воду канула. Але це і на краще. Зате не бігатиме до мене зі своїми вічними проханнями. Нехай щире спілкування як сестер у нас не склалося, зате мені буде спокійніше без настирливої родички.