Братова дружина вирішила зробити з мене безоплатну няньку. Набридло і я просто перестала відкривати їй двері, коли вони приводила племінника

Дружина брата Марина мені сподобалася. Мила така була, неконфліктна, непогана співрозмовниця. Але чим краще я її дізнавалася, тим гіршою ставала моя думка про неї. Панночка ця дуже любить жар чужими руками загребати. А ще бреше без зазріння совісті, тому я з нею свого часу спілкування згорнула і розвертати назад не збиралася.

Два роки тому у брата з дружиною народився син, мій племінник. До того моменту ми з Мариною вже не спілкувалися, була пара неприємних моментів, після яких я вважала за краще триматися на відстані. Тим більше, коли зрозуміла, що у брата щодо дружини відключається критичне мислення. Марина для нього завжди має рацію.

З братом я спілкувалася окремо від його чоловіка і стосунки у нас були непогані. Тому я була в курсі, що з грошима справи у них не дуже. Три роки тому наша мама продала квартиру бабусі та розділила між нами з братом ці гроші. Я взяла в іпотеку однушку, а брат з Мариною отримали ще якусь допомогу від її батьків і взяли одразу двохкімнатну квартиру.

Зараз і я, і брат платимо іпотеку, але в брата ще й дружина з дитиною, та й платіж вищий. Тому йому доводиться складніше. Я йому співчувала, але допомогти нічим не могла.

Нещодавно Марині запропонували вийти на роботу, але була певна загвоздка – треба було кудись подіти дитину. Садок поки не дали, наша мама на пенсії, але в неї iнвaлiднicть, і стан здоров’я не те, щоб залишати з нею дитину, а у Марини батьки ще працюють.

Було вирішено, що для дитини братимуть няню. Погодилася якась бабуся, знайома батьків Марини. Я пораділа, що братові стане легше у фінансовому плані, та й забула про цю історію, поки одного чудового ранку не пролунав дзвінок від Марини.

– Слухай, виручай! У нас нянька захворіла, а в мене сьогодні дуже важлива нарада на роботі, ми проєкт захищаємо. Якщо мене не буде, то все, шукай нове місце, – мало не плакала в трубку Марина. – На тебе остання надія!

– Привозь, – зітхнула я. Як би я не ставилася до Марини, але вона дружина мого брата, а їхня дитина – мій племінник.

Я зараз працюю у віддаленому режимі, тож проблем із відпрошенням у мене не було. Хоча працювати, коли у тебе маленька дитина на руках, однаково складно.

Марина прилетіла вся розпатлана, швидко сунула мені в руки дитину, сумку з усіма потрібними речами, на бігу подякувала і втекла.

День пролетів швидко, бо я розривалася між комп’ютером та дитиною. Спокійно попрацювати я змогла, коли поклала його на тиху годину. Увечері я вже хвилини рахувала до приходу Марини.

Вона прийшла з тортиком, подякувала і запитала, чи не зможу ще й завтра їх виручити.

– Та я вже почала шукати нову няню, але це справа така, довга. Адже не віддаш дитину аби-кому, правильно? – говорила Марина, а в мене в душу закрадалося погане передчуття. Але я погодилася ще день посидіти з племінником.

День розтягнувся на тиждень, а няньки не було. Я зрозуміла, що її й не буде, бо навіщо, якщо тут є безкоштовний варіант, який не відмовляє. Цю хибну практику я вирішила припинити. У п’ятницю я сказала Марині, що це був останній день моєї допомоги, більше вони поки що на мене розраховувати не можуть.

А в понеділок знову вранці пролунав дзвінок у двері. Я одразу відкривати не стала, бо припускала, хто там може бути. І я не помилилась. Там була Марина з дитиною. Двері я вирішила не відчиняти, вдавши, що мене просто немає вдома.

Дружина брата стукала і дзвонила у двері, дзвонивши мені і на телефон, але я не піддавалася. Хвилин за двадцять вона пішла, а я полегшено видихнула. Терпіти цю какофонію було важко.

Вдень мені зателефонував невдоволений брат.

– Ну, і як це розуміти? Тебе допомогти попросили, а ти так Марину підставила, – з місця у кар’єр почав наїжджати на мене він. – Їй довелося відпрошуватися, а на роботі за це по голівці не погладять. А що завтра робити?

– Поняття не маю, що вам із вашою дитиною робити, – щиро відповіла я. – Я Марину ще минулого тижня попередила, що лавочка прикривається.

Брат промовчпаав, але потім видав, що так все одно не робиться. Ну, матиму на увазі, що жодна добра справа не залишається безкарною. А ввечері мені зателефонувала Марина, яка стала вмовляти мене ще тиждень їх виручати.

– Ну ти все одно цілий день вдома сидиш! Яка тобі різниця? – вигукнула вона.

– Так і ти попроси на віддаленні попрацювати, подивишся, як легко працювати з дитиною на руках.

Потім слухавку перехопив брат, почав вимовляти, що я зовсім не хочу увійти в їхнє становище. Мовляв, я маю можливість посидіти з племінником, щоб Марина могла попрацювати.

Пocлалa я це продумане сімейство лісом. І рибку їм сісти, і кісточкою не подавитись. Марині працювати треба, а мене немає. Те, що вони за няню не хочуть платити, це зрозуміло. Але я тут з якого боку? Наче мені роботою дорожити не треба і іпотеку платити теж не треба. Молодці такі, я з них просто валяюся.

А брат уже мамі бідуватися встиг, яка я погана, як я їх підвела. І вистачило нахабства ще таке сказати – я їх підвела. Просто хтось від жадібності та нахабства своєї окис.