Без зазріння совісті виставила сина із сім’єю зі своєї квартири. Мені зовсім не соромно за вчинок. Я довго намагалася увійти в становище, бути доброю, але ні син, ні невістка цього не оцінили, видершись мені на шию. А я не ломовий кінь, щоб їх тягти і навіть банальної подяки за це не отримувати. Я синові це коли сказала, він запитав “тобі що, спасибі щодня говорити треба”. Не треба, було досить просто не борзіти.

Як уже зрозуміло, є в мене син, вже дуже дорослий хлопчик – йому тридцять два роки виповнилося минулого місяця. Є в нього вже і своя дитина однорічна, і дружина. Звати Катя, їй двадцять вісім років.

Жити з невісткою під одним дахом не було моєю блакитною мрією, і навіть рожевою не було. Катя й сама не рвалася ділити зі мною житло, тож одразу після весілля молодь пішла жити на зйомну квартиру. Було оголошено, що збиратимуть на квартиру.

Нагромадження якщо й йшли, то дуже повільно. То вони відпочивати поїдуть, то обновок накуплять, то телефони оновлять. Хоча зарплати в обох середні, не пошикуєш. Я на це все дивилася несхвально, але із зауваженнями не лізла – живуть на свої, у мене грошей не просять, а просто так повчати дорослих людей толку немає.

Чуть більше року тому на світ з’явився онук. Перші півроку все було нормально, а потім син лишився без роботи. Місце він знайшов нове, але там зарплата скромніша. Грошей стало бракувати. Тоді він і попросив їх тимчасово дати притулок у мене, щоб вони могли кінці з кінцями зводити.

Діватись не було куди, довелося допомагати. Звільнила їм кімнату, вони заїхали, ми стали жити. Я до цієї витівки віднеслася відразу насторожено, з невісткою я до цього майже не спілкувалася, тому яка вона людина точно не знала. Здогадувалася, але здогади це справа ненадійна.

Перший місяць ми прожили душу в душу. Катя допомагала з прибиранням, готувала, ходила в магазин. Я ж допомагала з дитиною, коли була можливість. Просто я досі працюю і вдома буваю лише вечорами. Бо я працю та ще й пенсія, за комуналку я з молодих грошей не брала, та й продукти часто купувала я. Зрозуміло, що з грошима у них не густо. Нехай, думаю, збирають.

Але пообжившись, невістка почала демонструвати зубки. Бувало, прийдеш з роботи – на кухні брудний посуд, їжі немає. А у неї відмовка одна – дитина з рук не сходила не встигла нічого. День, два, тиждень, два тижні. Весь цей час я сама мила посуд і підводилася до плити.

Потім якось я не змогла цим займатися. Поперек схопив – стояти було боляче. Я сказала невістці, що готова з онуком посидіти, доки вона приготує.

– А ви що, не можете приготувати? Обов’язково мене смикати треба? – окинулася вона на мене.

І знову я промовчала, списавши все на гормональний викид. Адже раніше вона собі такого не дозволяла. Але Катя, мабуть відчувши слабину, почала борзіти на очах. Останньою краплею стала телефонна розмова, яку я почула днями.

Я прийшла з роботи, вже традиційно подивилася на посуд, пішла переодягнулась і стала його мити. Катя ходила по квартирі та розмовляла телефоном. З цієї розмови я зрозуміла, що вона спілкується з якоюсь своєю подружкою.

– Ну, у нас можна зібратися на новий рік, – мовила Катя, зовсім не звертаючи уваги на мене. – Та не знаю, я ще не телефонувала…

Я ледве дочекалася, коли вона закінчить розмову. Тут я поцікавилася, де це “у нас” вона збиралася збиратися і з ким.

– Та з подружкою. Ну а куди ми з дитиною підемо? Нехай краще до нас приходять.

– Ти ні в кого нічого не забула спитати?

– А вам що, шкода чи що? Чи ми маємо виключно під вас підлаштовуватися?

Я сказала, що взагалі-то повинні, адже це моя квартира, куди я їх пустила по душевній доброті. Катя закотила очі і цокнула язиком, а мій терпець урвався.

– Значить так, розмовляти з тобою мені нема про що, тому шуруй збирати речі. Синові я сама ввечері все поясню.

– Ви що, ось так просто нас на вулицю виженете прямо перед новим роком, – округлила очі невістка. Я коротко кивнула. Отак просто вижену.

Мабуть, Катя встигла зателефонувати та розповісти свою версію подій, бо мене син слухати не захотів. Сказав, що не чекав від мене такої підлості. Я переконувати його не стала. Нічна зозуля вже накукувала, що треба. Мої слова до його вух не доходили.

Син ігнорував, коли я йому говорила, що Катя лінується, а я втомилася сама робити все по дому. Не раз говорила, між іншим. Син жартував, що я просто перетворююся на хрестоматійну свекруху. Отже, моє перетворення завершене. Бідна невістка може скинути гніт мого самодурства та йти на вільні хліби.