Нарешті у дочки розплющилися очі на чоловіка і вона з нього корону збила. Перестала перед ним стелитись, поставила його нарешті на місце

Оля в мене завжди була дівчинкою великою – на голову найвища в першому класі була, в тілі, але не товста, це потім вже її хлопці по ротсу наздоганяти стали. Сама смуглява, очі карі, коса смоляна – гарна дівчинка, що й казати. Хлопці за нею вилися ще зі школи, але вона якось не надто їх вітала.

А в інституті закохалася, та так, що за вуха не відтягнеш. Але як же нас із батьком її вибір розчарував – хлопець сам по собі ні про що. Ні зовнішності особливої ​​якоїсь, та й характер якийсь такий, не знаю як сказати, бридкий, чи що. Ось і все ніби правильно говорить, але так це все якось неприємно.

Відмовляли ми Олю від весілля, як могли. Казали, що не треба так поспішати, треба спочатку пожити разом, пізнати одне одного, а потім уже можна й за штампом у паспорт бігти. Навіть квартиру бабусину віддали, до цього донька з нами жила нормально.

Але дочка вперлася, люблю, виходжу заміж, нема чого тут перевіряти. У мене серце кров’ю обливалося, але заборонити я не могла, не особливо зараз молоді, щось заборониш. Одружилися вони, стали жити разом у квартирі, що ми Олі віддали.

Завагітніла вона майже відразу. Навчання абияк закінчувала. От навіщо так поспішати? Хто гнав куди? Ну гаразд, і внучку нам народила, і сама закінчила університет.

Під час вагітності вона набрала вагу, як це буває. Півроку не минуло, як вона вже схудла сильніше, ніж була до вагітності.

Я спочатку подумала, що вона чимось захворіла, перелякалася, почала її випитувати. Зрештою вона зізналася – чоловік засоромив, що зовсім себе запустила, йому з нею соромно кудись іти. Ось вона і почала худнути щосили.

В мене слів не знайшлося. Це ж треба – дружина тобі дитину виносила і народила, а ти її зайвою вагою дорікати? І добре б сам був красенем писаним – так сам ріжки та ніжки, з усього видатного – ніс, що у акули плавник.

Потім дочка почала ходити на розтяжку, бо чоловікові не подобалося, що вона недостатньо гнучка стала. Готувала йому різносоли щодня – це з немовлям на руках.

Я тільки за голову хапалася – ну зажене вона себе такими навантаженнями – майже не їсть, цілий день з дитиною, по будинку прибирання, готування, а потім ще й додаткова фізкультура. Від неї вже одні очі лишились, і тих під мішками не видно!

І я з дочкою розмовляла, і батько, і подружки – всі їй казали, що не можна так стелитися перед чоловіком. Він же з неї просто знyщаєтьcя!

Заробляє мало, якби не ми з батьком, вони б з гoлoдy там oпyхли. Сам по собі не красень, зате до дружини вимоги лише зростають постійно. По дому пальцем об палець не вдарить, зате потребує порядку та комфорту. Загалом, є ніхто, кликати ніяк, але корона така, що з супутника видно.

Я вже зневірилася, думала, що до дочки не достукатися, але вчора приїжджає вся в сльозах, з дитиною. У мене серце мало не зупинилося. Спочатку подумала, що той на неї руку підняв. А виявилось, що не підняв, вона його з дому вигнала. А реве, бо дypною була.

– Мамо, ну ж я все бачила, все! І що не красень, і що вимоги його ненормальні – все бачила, а потурала, бо любила його. А вчора в гості ходили, то він мене постійно порівнював із дружиною друга, яка вона вся тендітна, невагома, чарівна, а я на її тлі корова загнана. Я додому пішла, не стала слухати далі.

Поки зять продовжував гостювати в друга, дочка йому речі зібрала та й поставила біля вхідних дверей. Зять прийшов, вона йому сумки в зуби та побажала удачі у подальшому житті.

– Все йому насамкінець висловила – і про зовнішність його, і про заробіток, і про слабкість чоловічу, раз тільки за рахунок жінки самостверджувався. Висловила і за поріг виштовхала з його сумками. І так мені легко стало, мамо, ти не повіриш.

– Так а ревеш чого? Все ж таки добре.

– Та часу шкода, який на це витратила.

Сміх крізь сльози, але сльози полегшення, звісно. Дочка налаштована рішуче. Подавати на розлучення, упорядковувати своє життя і забути цього чоловіка, як страшний сон. І аліментів від нього ніяких не треба, аби більше не з’являвся.