Погодилася виплатити кредит за мамину машину, так навіть не можу ніде на ній проїхатися, мама також. А все через те, що її забрав собі мій брат. Вирішила перестати виплачувати кредит і наслухалася про себе, що я жадібна, що я егоїстка, кидаю сім’ю у складній ситуації

Близько року тому наказала довго жити машина моєї мами. Вона все життя за кермом, звикла бути мобільною. Ще й працює далеко від будинку, на громадському транспорті діставатиметься близько години та з двома пересадками. Тоді і постало питання про покупку нової машини.

– Навіть уявити не могла, що машини зараз стільки коштують, – жахнулася мама після того, як ознайомилася із цінами на авто. – Мені в житті не зібрати ні на що пристойне, а якийсь мотлох на один сезон купувати я не хочу, не настільки багата.

Я вже жила від мами окремо та працювала на цілком пристойній роботі. Накопичень, щоб піти та купити машину, у мене не було, але коли мама заговорила про автокредит, і попросила допомоги у його оплаті, я погодилася.

Ця пропозиція була привабливою. Мені кожен день машина не потрібна, добиратися на роботу мені зручніше на громадському транспорті, але виїхати на вихідні кудись в область на річку або на лижах покататися мила справа. Та й взагалі,  вона точно знадобиться. Зрозуміло, що мамі я б допомогла незалежно від можливості їздити на авто, але бонус приємний.

У мене ще є рідний старший брат. Він теж живе окремо, у нього вже є дружина та дитина. На момент покупки машини дружина була у декреті з першою дитиною, жили вони лише на зарплату брата, тож на допомогу розраховувати не доводилося.

Машину мати взяла, оформили все, стали платити. Спочатку ми з мамою платили навпіл, як і домовлялися, а потім поступово її частка зменшувалась і зменшувалась.

– Та у брата твого в сім’ї не все гладко. У нього із роботою проблеми, а дружина його пиляє. Ось я підкидаю йому трохи грошей, – виправдовувалася мати. Мене цей розклад не влаштовував, але я не стала конфліктувати, увійшла до становища.

Звелося все до того, що за машину почала платити одна я, бо в брата з’явилася ще одна дитина. Навіть із цим я змирилася, хоча взагалі був спочатку договір, що ми з мамою платимо кредит навпіл.

Гірше було з тим, що я машиною проїхалася за рік лише двічі. Решту часу на ній їздила навіть не мама, а дружина брата і він сам. І завжди їхні потреби були набагато важливіші за мої.

– Тобі покататися з друзями, а мені завтра на роботу, май совість, – обурювався брат.

– Ну, до лікарні ти можеш і на таксі доїхати, так навіть зручніше. А машина потрібна невістці, вона завтра старшого повезе у басейн, – вторила йому мама.

Одного разу я з’їздила на машині на велику закупівлю в магазин, і то, тому що мої плани збіглися з дружиною брата. А вдруге поїхала із друзями на озеро на пару днів. Так потім такого про себе наслухалася, ніби не машину взяла, а ключі від квартири, до якої вони не могли потрапити та жили на вокзалі. Хоча я попереджала, що беру машину.

Нещодавно мені подруга віддала купу речей. Вона переїжджає до іншого міста, тому дещо вирішила не везти із собою. Ну, я й вирішила забрати. Там і полиці, і стілець, і книги загалом у кишені не відвезеш. Звичайно, я хотіла взяти машину.

Але мені її не дали, бо брат із дружиною їдуть у гості до її мами. Туди їхати на таксі хвилин двадцять, але ні, треба випендритися, показати, що є власна машина. Мені було сказано, що нема чого возити в машині всякий мотлох.

Я вже не витримала та поскаржилася мамі. Що це таке! Як мені потрібна машина – так дулю, а братові та його дружині – будь ласка.

– Ну їм із двома дітьми не таксі незручно. І правильно вони сказали – нічого возити в машині всякий мотлох, – заявила мама.

Приїхала я додому, подивилася на календар і зрозуміла, що за три дні платити за машину. І вирішила, що робити цього не буду. А з якого хрону? Я машиною не їжджу. Навіть мама майже не їздить, бо машина завжди у брата чи його дружини. Їм потрібніше? От нехай вони й платять.

Платіж я продинамила. Через кілька днів мама про це дізналася і зателефонувала мені з розбиранням. Я їй розповіла, що не платитиму більше. Ну і наслухалася про себе, що я жадібна, що я егоїстка, кидаю сім’ю у складній ситуації.

Але я не бачу нічого складного в тому, щоб поводитись по-людськи. А не як вчинили зі мною. У нас спочатку розмова була зовсім про інше, а мене поставили в таке становище, що маю лише обов’язки, і жодних прав. От нехай тепер самі розуміються. Мені ні крапельки не соромно. Трохи прикро, що не зробила цього раніше.