іти залишилися без подарунків, ми без грошей, втомлені та забули про справи у власному домі. Натомість свекруха задоволена собою – вона закінчила ремонт у квартирі. Вона! Правда, не забуває потикати пальцем, що ось тут криво наклеїли, тут неакуратно вийшло. І чоловік мовчить, що мене страшенно бісить. Поставив би свою матір на місце. Вона й так уже зіпсувала все, що могла
У мами чоловіка затяжний ремонт. Минулої зими вона нарешті дозріла до того, щоб його розпочати. Хоча ми пропонували його зробити ще пару років тому, але тоді вона махала руками і кричала, що нічого бардак наводити, на її вік вистачить, а після неї хоч потоп.
Ну нехай буде так, ми наполягати не стали. Подобаються їй шпалери, які вже відвалюються, і протертий лінолеум, нехай так і буде. Нам не шкода. Тим більше, що ми тоді тільки-но в’їхали у свою квартиру, яку віддали мені батьки, до цього ми з дітьми жили в них. Там раніше жили квартиранти та з цих грошей батьки гасили кредит на машину. А як кредит виплатили, то і квартиру віддали нам.
Але після мешканців там, звісно, довелося робити ремонт. Тож я навіть зраділа, коли свекруха відмовилась від ремонту. Це звільняло нам купу грошей та вагон часу. Тому що сама свекруха навряд чи змогла б зробити хоч щось, а наймати бригаду їй не по кишені.
Ми зробили ремонт, а свекруха продовжувала мужньо жити в квартирі, яка в прямому сенсі слова розвалювалася. Але минулої зими їй щось стукнуло в голову і вона вирішила, що ремонту таки бути. Довго вона мурижила цю думку, але врешті-решт до кінця весни дозріла до початку робіт.
– Я прямо масштабно щось робити не хочу, так, просто освіжити квартиру, – говорила тоді мама чоловіка.
Але просто освіжити не вдалося. Майже відразу з’ясувалося, що стіни треба шпаклювати і штукатурити, а якщо така справа, то непогано б по електриці пройтися, та з трубами теж є проблем. Загалом ремонт швидко переріс з розряду “косметичний” в розряд “капітальний”.
Свекруха протрималася місяць, потім із психом усе зупинила. До її кімнати ремонт ще не дістався, а ось решта квартири виглядала сумно – голі стіни та підлоги, тимчасові скручування проводів, загалом, морок.
– Я так не можу жити! Я втомилася від ремонту, навіщо ви мене взагалі підбили на цю авантюру! – обурювалася вона.
Ми підбили! Наче нам найбільше цього треба було! Звичайно, мені ж зовсім не хочеться провести час з дітьми та чоловіком у себе вдома. Мені ж у кайф допомагати свекрусі перекладати посуд із серванту, обдирати шпалери. Просто сплю і бачу, як завтра робитиму те саме.
Чоловік запропонував мамі пожити у нас, доки у неї в квартирі буде ремонт. Ну, тому що зрозуміло, що жити в квартирі, яка ремонтується, дуже важко, навіть я з цим згодна. До того ж без постійного знаходження там свекрухи ремонт можна було б зробити набагато швидше.
Але мамі чоловіка такий варіант не сподобався. Вона сказала, що просто більше нічого не робитиме, доживе і так. Це було щось дивне. У квартирі з поганим ремонтом жити ще куди не йшло, але у квартирі, де майже зовсім цього ремонту немає, це вже дiaгноз. Чоловік намагався з нею сперечатися, але успіху не досяг, тому махнув рукою – нехай мама робить, що хоче.
Літо майже повністю свекруха провела на дачі. Чому не можна було зробити ремонт у цей період, я не знаю. Чоловік їй пропонував, а вона закотила істерику, що її дістали із цим ремонтом, нічого вона не хоче, взагалі не лізьте до неї.
Зі свекрухою продовжували спілкуватися, але в гості до неї не ходили, кликали до себе. Нам і самим невелике задоволення в її руїни приходити, а дітей я туди не потягну. Тому в гості до нас ходила вона.
До грудня жодного слова про ремонт не звучало взагалі. Але в останній місяць року свекруха прострелила – у неї ж виявляється ремонт недороблений, а на носі новий рік. А як новий рік зустрінеш, так його й проведеш.
Як там упоратися за місяць, я собі уявляю погано. Ми з чоловіком працюємо – кінець року, тож часу вільного майже немає. До того ж на все це потрібні фінанси, яких свекруха теж не має.
– Та гроші є, тільки вони на терміновому вкладі, а він на початку січня закінчується, – пояснила свекруха.
– Ну тоді логічніше зробити вже в січні ремонт, тут залишився місяць.
– Не хочу зустрічати новий рік у руїнах, – заплакала свекруха. – Живу як бомж, це жахливо!
А хто, вибачте, у цьому винен? Хто навесні кричав, що й так нормально, а ремонт утомив? А зараз ні грошей, ні помічників, час підтискає, але мамі треба.
Коротше, на сімейній нараді вирішили, що допоможемо мамі чоловіка. Ми вигребли всі вільні гроші, домовившись, що витрати свекруха нам покриє, коли зніме гроші з вкладу. Та й самі почали робити те, що півроку тому могли зробити майстри.
Працювали вечорами, проводили там усі вихідні, добре, що мої батьки погоджувалися сидіти з онуками. До кінця ремонту ми вже вилізли за встановлений бюджет. Вигребли вже всі гроші під чисту, навіть ті, що відклали на подарунки дітям. Свекруха обіцяла, що цю суму віддасть із пенсії.
Ремонт ми закінчили, не такий, як думалося спочатку, тому що ні часу, ні майстерності, ні коштів на висококласний ремонт у нас не було. Але квартира знову набула житлового вигляду.
Проте за підсумком ми маємо відсутність грошей навіть на подарунки дітям, бо свекруха “забула”, що обіцяла віддати нам гроші і все якось раптово витратила. Тисяча, яку вона спробувала мені всунути, погоди не зробила б, я її брати не стала. Про те, як ми з чоловіком воралися за цей ремонт, я теж не говоритиму.
Півроку їй нічого не треба було, а тут в останній місяць усіх напружила, сама витратила поки що три копійки, майже не допомагала, зате зараз ходить із важливим виглядом косяки шукає.