Свекруха вирішила зробити добру справу і заселила до себе племінницю з її сім’ю. Все б нічого та тільки тепер вона хоча жити з моїм чоловіком і мною, бо в її квартирі нестерпно. Мені ж такий варіант взагалі не до душі

З Мариною Миколаївною ми під одним дахом не жили жодного дня. Саме в цьому я бачу запоруку наших нормальних стосунків. Легко залишатися взаємно ввічливими, коли вам не треба ділити одну кухню та підлаштовуватися під порядок життя іншої людини. Проживаючи на одній території, це зробити набагато складніше.

Ми відразу пішли на орендовану квартиру, стали збирати гроші на перший внесок. Об’єктивно, перший внесок на однушку в нас уже був. Але ми хотіли назбирати більше, адже нас ніхто не квапить.

Поки збирали, моїм батькам дісталася спадщина від бабусі, яку не продали і віддали велику частину грошей мені. Сума вийшла велика, склавши всі гроші разом ми вирішили брати в іпотеку відразу трьохкімнатну квартиру, щоб вже назавжди закрити питання з житлом та іпотеками.

З дітьми вирішили почекати, бо поки що все непогано складається в кар’єрі, треба цим користуватися, поки що є можливість. Та й вік поки не підтискає – мені двадцять шість, чоловікові двадцять вісім років. Років три-чотири питання з дітьми ще потерпить. Натомість зможемо погасити більшу частину боргу.

З мамою чоловіка стосунки ввічливо-нейтральні. Ми зайвий раз не чіпаємо її, а вона нас. Здзвонюємося, зустрічаємося на свята, іноді на вихідні заїжджаємо. Все в рамках пристойності.

Крім мами чоловік має двоюрідну сестру Лілю, з якою вони непогано спілкуються з самого дитинства. Це дочка рідної сестри свекрухи, яка сама проживає десь в іншій області, а донька свого часу приїхала сюди вчитися, тут і залишилася, вийшовши заміж та народивши дітей.

Ми з Лільою характерами не зійшлися, тож дружби не вийшло. Вона мені здавалася завжди якоюсь інфантильною, непристосованою до життя і з зовсім чужими для мене життєвими орієнтирами. Тобто поспілкуватися з нею я можу, але задоволення від цього жодна з нас не отримає.

Донедавна Ліля в нашому житті з’являлася кілька разів на рік – на день народження чоловіка та свекрухи. Ну і кілька разів на новий рік. А недавно я почала чути про неї все частіше.

– Ліля дзвонила, у неї там такий жах відбувається, – ділилася в суботу свекруха, до якої ми приїхали в гості. – Вони ж з матір’ю чоловіка жили, так вона з нею посварилася і та їй сказала, ось поріг, провалюйте на всі чотири боки. Уявляєте?

Я не уявляла і навіть не збиралася. Ліля та її чоловік дорослі люди, які вже народили двох дітей. Настав час якось самим влаштовуватися в житті. Для мене це було очевидним.

Ну, поговорили і поговорили, гаразд. Але потім знову випливла тема з Лілею та її сімейством. Їх таки виставили з дому матері чоловіка, а свекруха дала притулок племінниці з її чоловіком і дітьми. Що можу сказати? Це справа свекрухи, їй із ними жити.  Але нещодавно з’ясувалося, що жити з ними виявилося непосильним завданням.

– Двоє дітей, та ще й такого віку, це дуже втомлює, – зітхала свекруха. – Увечері після роботи й так голова гуде, а тут ще хлоп’ятка верещать. Ліля їх намагається втихомирити, але що вона таким маленьким пояснить?

Я тактовно мовчала. Свекруха сама знала, на що йде, тому тут нарікати нема на кого. Для мене рішення було очевидним – дати Лілі та її чоловікові тиждень на вирішення всіх питань, а потім попросити на вихід. Повторюю, вони дорослі люди, які вже привели у цей світ двох дітей. Досить вже з шиї на шию пересідати.

А ще через пару днів свекруха з’явилася нам озвучити свої думки.

– У вас же три кімнати, а вас лише двоє. Давайте я поки що до вас переїду, а Ліля з сім’єю у мене поживуть. Як вони стануть на ноги, я назад до себе переберуся. І всім буде добре, – з усмішкою розповіла свій план Марина Миколаївна.

Щодо всіх, це вона загнула. Добре буде лише Лілі. Їй звалиться двохкімнатна квартира, в якій можна жити і ні про що не паритися. На тих умовах, які запропонувала свекруха, вони можуть жити до повноліття молодшої дитини. А я в цей час мушу ділити квартиру з мамою мого чоловіка.

Такий варіант мене не влаштував, тому я одразу сказала, що проти.

– Ліля зі свекрухою посварилася, я ж хочу зберегти з вами нормальні стосунки, а спільне проживання цьому не сприяє. Тому вибачте, але я на цю авантюру не підпишуся, – прямо сказала я. Чоловік у задумі чухав підборіддя.

Марина Миколаївна почала розповідати, як важко живеться Лілі, як вона потребує допомоги, і запевняти, що ми з нею точно нормально уживемося. Але я заради себе не стала колись жити зі свекрухою. То чому я зараз маю робити це заради якоїсь там Лілі?

– Невже тобі не шкода сестру? – повернулася свекруха до сина.

– Не шкода. Вони п’ять років із чоловіком жили у його мами, а толку? Тільки двох дітей народили, хоч хотіли збирати на квартиру. Зараз вони в тебе в квартирі третього і четвертого забацають, поки ти будеш по чужих кутах тинятися.

– А мене тобі не шкода? – Очі Марини Миколаївни посмикнулися серпанком сліз.

– І тебе не шкода. Ти сама влізла у цю ситуацію. І вирішується вона просто – виселяй до біса Лілю та її сімейство.

– Та куди вони підуть? Вона у декреті, чоловік отримує копійки! Вони ж навіть зняти житло не зможуть.

Чоловік знизав плечима і сказав, що максимум, що він може зробити для Лілі, це оплатити її проїзд до тітки. Це її дочка, ось хай вона й розрулює всі питання.

Свекруха на нас образилася тепер. А я про себе думаю, ось Ліля “молодець” – сама зі своєю свекрухою посварилася, і мене з моєю пересварити примудрилася. Але навіть заради миру зі свекрухою я не готова погоджуватись на її умови.