Після того, як Віра Іванівна дізналася, що онук вирішив її виселити з її квартири, вона відразу її продала

Ми забрали чоловіка бабусю жити до себе. Ми не пропонували, як решта рідні, бабусі перебратися жити в будинок для людей похилого віку і не наполягали, щоб вона написала на нас дарчу на своє житло.

Я теж хотіла б у такому віці бути схожою на бабусю чоловіка. У цієї дамочки був смартфон, а ще у неї било ключем особисте життя. Вона була цілком адекватною і не мала серйозних проблем зі здоров’ям.

Виселити бабусю з її житла вирішив рідний брат мого чоловіка, Іван, який з матір’ю та трьома синами жив у моєї свекрухи.

Родичі вирішили, що вони не братимуть іпотеку, оскільки вони весь час чекали, щоб старенької не стало, а вони тоді переберуться до її квартирки.

Проте бабуся не поспішала вирушати у інший світ. Бабуся була сповнена сил та енергії, вона навіть збирала на подорож до Франції. Вона вже кілька років мріяла про те, що настане час і вона зможе прогулятися по вечірньому Парижу.

Після того, як бабуся перебралася до нас, моєму чоловікові зателефонувала його мати. Як виявилося, коли Іван із дружиною та своїми спадкоємцями прийшов заселятися в бабусину квартиру, то містечко вже було зайняте квартирантами.

– А я то тут причому? Ти дзвони бабусі і з нею розбирайся. Ти не вважаєш, що це її особиста справа, тому що це її житло. – сказав батькові мій чоловік.

Мати відразу прочитала моєму чоловікові лекцію про те, що не бачити йому квартири бабусі, як своїх вух, тому що ця квартира повинна дістатися Вані. Згодом мати зажадала, щоб бабуся віддавала Вані гроші, які вона отримує за здачу квартири в оренду.

Потім дружина Івана почала якось дуже часто ходити біля нашого будинку. Вона почала заходити до нас під різними приводами. Ми не могли зрозуміти, навіщо їй це потрібно?

Вона коли до нас приходила, то починала бабусі скаржитися на життя, а також на те, як їй нелегко живеться зі свекрухою. Вона постійно жалібно зітхала і підмовляла синів, щоб ті просили бабусю, щоб та подарувала їм своє житло. Проте наша бабуся з неї лише сміялася.

Ми вирішили, що треба щось робити з такими візитами, то вони вже в печінках у нас сиділи. Ми запропонували старенькій продати квартиру, купити крихітну студію, а на решту грошей вирушити в подорож світом.

Бабуся трохи подумала, а потім погодилася, бо її теж порядком дістали онук та його дружина. Було зовсім не зрозуміло, чому рідня так і не наважилася поговорити з бабусею та попросити у неї допомоги. Разом з цим, вони наче шакали чекали, коли станеться непоправне.

Бабуся була на сьомому небі від щастя. Вона об’їхала протягом року всю Європу. Ми чекали, що вона ось-ось повернеться додому, погостює якийсь час і знову вирушить колесити світом.

Проте бабуся додому не повернулася, вона зателефонувала та повідомила, що виходить заміж за італійця. Вони нас із чоловіком до себе на весілля потім запросили. Ми з чоловіком навіть позаздрили їй по-доброму, бо таке насичене життя – це мрія кожного пенсіонера.

Бабуся завжди жила для когось: вона працювала до шістдесяти п’яти років для того, щоб синові допомагати, а потім і онука утримувати. Особливо вона допомагала Іванові, бо на цьому наполягала невістка. Саме бабуся вивчила Івана в інституті і саме вона, як вважала моя свекруха, мала залишити своє житло йому.

Ми вирішили з чоловіком, що коли доживемо до старості, то також поїдемо колесити по світу.