Мама образилася і не пішла на день народження онуки, бо та сама її не запросила. Дитині п’ять років

Мама зі свекрухою змагаються з моменту, коли стало відомо про мою вагітність. Вони мало не на перегонки намагалися купувати коляску, ліжечко, пелюшки, пінетки, бодіки, оранки та інше. Ще й один перед одним хвалилися, хто що встиг урвати. Начебто ми й досі живемо за тотального дефіциту.

До кінця вагітності у нас вдома вже можна було відкривати дитячий магазин, бо натягли нам купу всього. Наші з чоловіком несміливі спроби відхреститися від цього добра не приймалися.

Після того, як я народила дочку, бабусі стали навперебій приставати до мене з порадами, як і що робити. Їхні поради суперечили одна одній, рекомендаціям лікаря та простій логіці.

Мені навіть довелося влаштувати їм прочухана, пообіцявши зовсім відлучити від дитини, якщо вони не втихомираться. До мене лізти перестали начебто, але між собою у них тривали суперечки та з’ясування, хто найкраща бабуся.

З усього цього цирку був один вагомий позитивний момент – я змогла вийти на роботу, коли доньці був лише рік. Нам дуже потрібні були гроші, щоби перестати перебиватися з копійки на копійку, а майже вся зарплата чоловіка йшла на іпотеку. Тут мами врятували дуже сильно, навіть умовляти їх не довелося, вони самі запропонували сидіти з онукою до садка.

Як би мене не напружувало таке суперництво мами та свекрухи, але дитині це йшло на користь. Кожна з бабусь намагалася навчити дитину чогось, розвивала, читала, розмовляла. Звичайно, в основному, щоб втерти ніс одна одній, але мотиви вже значення не мали.

Дочка в бабусях душі не чула. Незважаючи на всі потуги мами та свекрухи, дочка любила їх однаково. Не було такого, що бабу Світлану дочка при зустрічі цілує, а від баби Люби біжить ховатися під диван.

Коли дочка почала розмовляти, нам із чоловіком довелося провести з бабусями виховну бесіду, щоб вони не перетягували увагу на себе питаннями, кого дитина більше любить. Не треба їй про це навіть замислюватися. Бабусі побурчали, але перестали діставати онуку цими питаннями.

Зате змагання увійшли до нової фази – стали мірятися виробами, і що онука сказала кожній з бабусь. Все це було цілком нешкідливим, поки дочка не покликала свекруху на свій день народження. Це була телефонна розмова і там просто це довелося сказати.

Не було такого, що донька цілеспрямовано дзвонила бабусі, щоб запросити її на свій день народження. Ні, просто так співпало, що зайшлося про це і все. Але ж моїй мамі інформація була подана так, що онука особисто зателефонувала та запросила.

Мама теж почала чекати особистого запрошення від онуки, але так і не дочекалася. Я про це дізналася вже надто пізно, так я б обов’язково попросила дочку зателефонувати і другій бабусі. Але хто ж знав?

День народження дочки. Вона з ранку вже ошатна, отримує подарунки та привітання. Вдень прийшли родичі та друзі, її усі вітають. І свекруха прийшла, принесла подарунок, поцілувала онучку. А моєї мами все немає і немає. Хоча я особисто їй говорила про свято, це точно пам’ятаю.

Я вирішила зателефонувати та поцікавитися, де вона застрягла. Може щось трапилося. Але відповідь мами мене вибила з колії.

– А я не прийду. Мене не запросили.

– В якому сенсі? Я тобі особисто дзвонила та запрошувала!

– Ти так, але це не твій день народження. А внучка мене так і не запросила, отже, іменинниця мене бачити не хоче.

Ну що за маячня? Я нагадала мамі, що іменинниці сьогодні виповнилося п’ять років. Не свідомий вік.

– Так? А ось свідомості на те, щоб зателефонувати та запросити другу бабусю, у неї вистачило! – висловилася мама та кинула трубку.

У моїй голові це не влаштовувалося. Навіть свекруха здивувалась такому повороту, вона не очікувала, що її слова маму так зачеплять.

Дочка, до речі, того дня не раз питала, де баба Люба, довелося казати, що бабусі прихворіла, тому вона не змогла прийти. Але обов’язково привітає її, коли видужає. Ще й дитині довелося брехати через мамин заскок.