Як я зрозуміла, що дуже помилялася в невістці. Прощення у неї попросила, а соромно, сиджу плачу, від самої себе гидко

Інну я впізнала відразу, хоча востаннє бачила її років вісім тому, коли ще жива була наша бабуся, в одному дворі з якою родина Інни й проживала. І нічого хорошого про цю сімейку сказати не можна було. Там пили поколіннями. Я знала батьків цієї дівчини, ми з ними плюс-мінус ровесники.

У те, що у таких батьків могла вирости хороша та правильна дочка, я не вірила. По-перше, від осинки не народяться апельсинки, по-друге, оточення дуже впливає на людину. А Інну оточували не найкращі люди, скажімо так. Спочатку батьки та товариші по чарці, потім у дитячому будинку товариші і таких же сімей. Чого гарного можна було чекати?

Бачачи моє витягнуте обличчя, син спрацював на попередження. Відправив Інну мити руки, а сам зі мною на кухню.

– Скажеш Інні хоч слово погане, я з тобою більше спілкуватися не буду. Ти можеш її не любити, але поважай мій вибір, – швидко промовив він і вийшов із кухні.

Мені залишилося тільки закрити рота і залишити свою думку при собі. Характер у сина ще той, весь у батька. Тому слова поперек сказати було не можна, одразу у скандал виливалося. А міг би піти на принцип і не відступатися від нього. Ч

Поганого слова я Інні не сказала, але зате всією своєю поведінкою демонструвала, що я думаю про неї. Нині навіть згадувати соромно. А вона синові не жалілася, мені не хамила. Ходила, як тінь, квартирою.

Та й було з чого мені пирхати на неї, якщо чесно. Ну, абсолютно нічого дівчина не вміла. Суп взялася варити, то там у підсумку чи то каша, чи то пюре вийшло. Плиту керамічну почистила – так узяла металеву мочалку і царапин там наробила. Пляму на килимі виводила – навіщось розбавляла відбілювач, та розбавила неправильно, зіпсувала килим. Та й по дрібниці багато всякого було.

До того ж я була впевнена, що Інна вчепилася в мого сина, бо іншого такого козиря та можливості вибратися в нормальне життя, вона ніколи не матиме. А тут чоловік при освіті, при роботі з перспективами на окреме житло. Ще б вона за нього не трималася. У щирість її почуттів я не вірила ні на гріш.

Як я трималася, щоб їй не висловити, але поглядом старанно пропалювала. Протрималися вони у мене півроку. Скандалів у нас не було, але й мирним це життя не назвеш. А потім взяли квартиру в іпотеку та з’їхали. Син на своє житло давно збирав, ось вирішив, що настав час відділятися.

У мене серце кpoв’ю обливалося, як я думала, що там ця горе-господарка творить. Але я на своїй території їй сказати нічого не могла, а в них з сином будинку і поводно. Навіть не лізла до них без запрошення, а запрошували тільки на свята, та й то в ресторан, удома не збиралися. Я навіть знаю, чому, бо дехто готувати не вміє.

Два роки вже минуло, як мешкають мої молоді окремо. Побралися, обоє працюють. Я з ними нечасто спілкуюсь. Син перейшов на іншу роботу і став часто їхати в різні відрядження, а з Інною ми не дружні. Були. Досі.

Нещодавно прихопило у мене спину, та так, що вити хотілося. Не встати, не обернутися, не нахилитися – нічого не виходило зробити. Лікар приїхав, подивився, сказав, що тут треба знімок робити, та проходити обстеження.

Поставили укол, начебто попустило. Доїхала до лікарні, призначили мені лікування, попередили, що треба менше рухатись, а то може стати гірше. Дзвонила синові, розповіла, що і як, а він у відрядження чергове збирався.

Ну, думаю про себе, так і буду сама кукувати. Син їде, а Інні з чого до мене їздити, якщо тільки позлорадствувати. Але я дуже помилилася.

Наступного ж вечора мені Інна зателефонувала і сказала, що приїде. Попередила, щоб я не лякалася, вона відчинить двері ключем сина, щоб мені не вставати зайвий раз. Ну, нехай приходить, думаю, чого тепер.

Так вона прийшла, продуктів принесла, приготувала суп та друге, спитала, що ще потрібно, чим допомогти. Допомогла мені встати, принесла все, потім помила посуд і пообіцяла, що другого дня знову прийде. Так вона до мене й ходила, поки мене остаточно не попустило.

Вона і вдома в мене прибирала, і готувала, і митися навіть мені допомагала, тому що я сама навіть у ванну б залізти не могла. Намучилась вона, звісно, ​​зі мною. Але ні грубого слова не сказала, ні жестом не показала своє роздратування.

Загалом виходила вона мене. А мені так соромно було, хоч око не підіймай. Я ж яких тільки гидотів про неї не думала, а поки що разом жили, як я з нею поводилася…

Прощення у неї попросила, а соромно, сиджу плачу, від самої себе гидко, ще й спина болить. Реву, заспокоїтися не можу. Інна теж на мене дивлячись почала плакати, їй же все це нелегко давалося. Іди-но доглядай тітку, від якої добра не бачила, яка тебе зі світу зжити готова.

З півгодини ми соплі на кулак мотали, але як виплакалися, так і стало легше. Зате тепер я можу сказати, що золота у мене невістка, не страшно з такими дітьми та старість зустрічати. І нагодують, і обходять, і зла не згадають.

Ось правду люди кажуть – не було б щастя, та нещастя допомогло. Через спину свою налагодила стосунки з невісткою. Тепер чекаю онуків, сподіваюся скоро порадують звісткою.