Моя тітка взагалі знахабніла: вирішила, що її донька має жити в моїй квартирі, бо в гуртожитку жахливі умови. Я погодилася лише з однією умовою, але вона їх не влаштувала
Одного недільного ранку дзвонить мені одна з далеких родичок і трясе телефонну трубку гіркими риданнями. Я питаю, що сталося, але не можу добитися відповіді. Сказала, що хоче розповісти все особисто, а не по телефону.
Я почала переживати, раптом у неї трапилося якесь лихо. Адже не просто так жінка ридає в трубку.
Минуло буквально хвилин сорок, як пролунав дзвінок у мої двері. Біля порога стояла та сама родичка з чоловіком та донькою.
Я запросила їх до квартири і запитала:
– Що ж трапилося у вас?
– Ти навіть не уявляєш, які у нас неприємності – відповіла родичка. – Наша дочка Настя приїхала вступати до університету, а їй виділили жахливу кімнату в гуртожитку. У ній обдерті шпалери, на підлозі дошки з яких фарба вже злізла, таракани. Загалом усе дуже погано.
Ось як наша Настюша житиме в таких жахливих умовах? Влаштували ми сімейну раду і вирішили, що краще Анастасії пожити у тебе. Ти ж наша родичка. І нашій доньці буде комфортно, а нам спокійно на душі, адже вона перебуватиме під твоїм наглядом.
Я просто отетеріла від такої пропозиції, але виду не подала. Я сказала своїй далекій тітці:
– Я вважаю, що немає жодної проблеми. Нехай Настя поживе в мене кілька днів, а ви за цей час облаштуєте кімнату, поклеїте шпалери, зробите ремонт. Вона ж житиме там не одна, а з іншими дівчатками, як мінімум із двома. Поговоріть з їхніми батьками, разом закупіть матеріали так ремонт обійдеться набагато дешевше, ніж у тому випадку, якщо робити його самостійно.
– А чому ми маємо витрачати гроші на облаштування цієї кімнати? Настя все одно виїде із гуртожитку після закінчення університету.
– Це так, але навчання триває п’ять років, а це пристойний термін.
– Ні, не збираємось ми вкладати гроші в чужі квадратні метри.
– Що ж, тоді нічим допомогти не можу – відповіла я.
Вони пішли додому зі скривдженими обличчями, а я вважаю, що все зробила правильно.