Набридло їздити маршрутками і стала збирати на машину. Чоловік з свекрухою тільки сміялися. Зате тепер свекруха з мене не злазить: відвези туди, відвези сюди. Набридло, поставила її на місце
Боже мій, як я мріяла про свою машину! Поїздки в переповнених маршрутках мало того, що набридли до тремтіння, вони ще й впливали на мою кар’єру. То не прийде маршрутка, то взуття відтопчуть.
Вивалюєшся звідти спітнілий, з м’ятою сумкою та одягом, з розпатланою головою. А начальство дивиться, ми з людьми працюємо. Дістало мене укладати волосся вдома, а потім ще раз в офісному туалеті, тримати у столі фен та запас усілякої косметики.
Витрат у мене вистачає, чоловік наполіг на окремому бюджеті. Після того, як скинемося на всі наші розваги, їжу та інше, залишаються копійки на особисту гігієну.
Але я вирішила, вперлася, набрала підробіток – і збирала на машину! Тато ще допоміг і підкинув трохи, підібрав чудову недорогу іномарку, у нього знайомий продавав. Поки збирала — чоловік зі свекрухою посміювалися, мовляв, дурницями займаюсь.
Але із покупкою привітали цілком щиро. І почалося:
– Лізочко, а відвези мене, будь ласка, вранці до роботи в лікарню!
Я погодилася, а хитра баба просто ґрунт пробивала. Адже очікувано зателефонувала в обід:
– Ох, щось погано мені, а відвези додому… — і я здуру не викликала таксі, поїхала, залишилася голодною.
У вихідні їй потрібно було за місто до подруги, лікар рекомендував свіже повітря. А мені це вже не подобалося, мало того, що бензин вона не запропонувала компенсувати, так у мене ще й робота вдома була, у понеділок треба було виправлені документи принести на перевірку начальству. Скрипнула зубами, подумала, гаразд, відвезу. Назад добереться сама.
– Як же я сама буду? Мені тут треба стільки всього забрати, посидь півгодинки і поїдемо назад, ти все одно поїдеш у місто.
Півгодини вилилися в три, потім у місті треба було розвозити всі послані гостинці, доки не відтанули.
І, раз прогнувши мене , свекруха вирішила і далі на мені їздити верхи. Дзвонила не соромлячись, кілька разів на тиждень. А ще за пару тижнів почалося:
І ями можна м’якше об’їжджати, її заколисує. І музика її не влаштовує, увімкни іншу. Їхати могла б і швидше, але повільніше, щоб не вбити. І не поговорити за кермом, нудно, але мовчи і на дорогу дивись, доки ми тут живі. Ну що ж…
– Знаєте, у мене сьогодні зовсім гроші скінчилися, якщо машину заправите, поїдемо, – відповіла я наступного разу.
– Та як! Я вже домовилася, що ти нас відвезеш, людям пообіцяла, а ти відмовляєш? Спасибі скажи, що я взагалі зійшла до твоєї розвалюхи.
– Ой ні, мамо, я більше не смію вам свою розвалюху пропонувати, дякую, що взагалі поблажили, — відповіла я слухняно.
У неї взагалі син є, нехай на своїй возить.