Прекрасне сімейне свято Новий рік я ненавиджу так, що очі від злості біліють. Розповідаю

Ви думаєте, я перебільшую, можна розрулити будь-яку проблему? Як можна не любити новорічні свята? На роботу не треба, насолоджуйся відпочинком, спілкуванням із сім’єю.

Все б нічого, але для мене це каторга, напади панічних атак до задухи. Та й решту свят я тепер переживаю з тим самим ефектом.

А почалося все з того моменту, як я заміж вийшла.

Я дала слабину і дозволила себе умовити пожити зі свекрухою, хоча зі зніманням житла у нас проблем не було. Я і одна легко можу знімати житло, але чоловік повівся на “заощадити” і “мамі треба допомагати”.

І я бачу, наскільки моя свекруха неакуратна.

Ні, у неї все рівненько стоїть, усе виметено і лежить по місцях, ніхто б і не припустив, наскільки у неї антисанітарне приготування.

Я намагалася їй підкидати лекції з санепідстанції про глистів та інше. Намагалася розмовляти — але у відповідь лише нерозуміння зустрічала. Ну не хоче вона вникати, як поширюється цвіль.

– Якби все було як ти говориш, люди б давно вимepли.

Вона свинячить саме тоді, коли готує, а я щоразу здригаюся.

І якщо в звичайному житті я собі і чоловікові готую сама, ухитряюсь відвернутися від її делікатесів, то на свята вона бажає сама готувати і слухати, як її хвалять. І не відмовишся при гостях.

І в кожній страві без винятку в неї шерсть котяча. Адже вона тримає кількох і постійно їх нагладжує, не даючи собі зусилля сполоснути згодом руки.

Якщо в неї щось із продуктів падає на підлогу, піднімає та кладе назад. Не сполосне, не обріже, не викине, просто кладе туди, де ходить ногами сама, де бігають кішки після лотка.

Холодильник я регулярно мию, але все одно знаходжу продукти з давнім терміном придатності. Не встигнеш відро винести — дістане і покладе назад, упаковку ж не відкрили, отже, все гаразд. І може приготувати мімозу із сайри, яку купували минулого року, але забули в глибинах шафи.

А бачили б ви аптечку! Ще свекор був живий, ще його ліки лежать. З минулого століття, ви усвідомте! Просто може принести аспірин тих років.

Їй подобається почуватися економною господаркою, але сьогодні це означає, скуповувати все прострочене по акціях. Не під конкретну страву, щоб встигнути використати, вона просто складує запаси.

Пенсія у неї чудова, ми допомагаємо, ця поведінка виморожує.

І вишенька на торті — спроби всіх насильно напоїти. Той самий випадок “ти мене не шануєш”?

Я благаю чоловіка щоразу провести свято десь за путівкою, з’їздити до моїх батьків. Зрештою, замовити доставку, там я хоч не знаю, як готувалася їжа.

Але доводиться їсти, інакше свекруха плакатиме. І щоразу я плачу сама, а чоловік тільки плечима тисне: ну ж не пoмepли. Подумаєш, шерсть попалась…