Ну й подружка у дружини завелася, ходить до нас вечеряти. Раніше хоч запрошення чекала, зараз так щодня преться

Ось вірите, чи ні, але я себе в житті жадібним жлобом не назвав би. І гостей люблю, і у біді друзям допомогти не відмовляюся. Та й подруга у дружини не з бідноти, чудово живе, робота у неї грошова. Але ходити до нас на вечерю і почуватися вправі це робити, що це за невимушеність? Звідки такі замашки?

Ця подружка у дружини ще зі школи, але, як сама Надя каже, хвилями у них спілкування. То не розлий вода з Валею, потім як відріже, або життя розтягне по різних кутках, або часу не вистачає… І ось кілька тижнів тому зіткнулися старі приятельки в парку.

За той час, що Валя підвищувала кваліфікацію в іншому місті і ходила заміж, Надя теж встигла заміж вийти. Ну а міра близькості не та, щоб через міста та країни на весілля один до одного їхати.

Зачепилися дівчата язиком, з’ясували, що зовсім поруч живуть. Надя і запросила подругу на вечерю:

– І з сім’єю тебе познайомлю, і смачненьким нагодую, фотографії подивимося, попліткуємо…

Я подумав, Надюша у мене сімейна дама, особливо нікуди не вибирається. На радість їй посидіти з подругою, так що займуся вечерею сам.

Я геніально ріжу ковбасу, чудово чищу картоплю, мені немає рівних у тому, щоб її потовкти. Загалом, ви зрозуміли: кулінар з мене дуже скромний, але чергові прості страви можу зобразити. Ну і зобразив пюре із відвареними сосисками.

А Валя чомусь зворушилася.

– Ой, дякую, дорогенькі мої! Я з цим нашим життям божевільним все несусь кудись… Тисячу років уже не пробувала такої простої домашньої їжі. Давно настав час зупинитися, просто поспілкуватися з дорогими людьми.

Розповіла нам, що не до пюре їй. Або на роботі кафе, обіди з потрібними людьми, вечері у ресторанах із клієнтами. І вдома теж робота, тому в неї або доставка або щось, що можна розігріти готове.

Кухня сучасної ділової пані, замахнулася на ремонт, все купила – і нічого ще не підключено, обходиться мікрохвильовою піччю.

Ми стали спілкуватися частіше, спочатку дружина була рада. Вони зідзвонювалися, кілька разів кудись вибралися разом, але я швидко зрозумів, що відбувається: вона ходила до нас поїсти. Причому дедалі частіше.

А ми якось не готові були жертвувати особистим спілкуванням, щоб щодня годувати чужу жінку, міра має бути?

Дружина гостям суперечити не привчена, розгубилася. Вирішили ми з нею просто нічого на стіл не ставити, може Валя зрозуміє, що її не чекали. Чи можуть у нас власні плани бути?

Вона “просто йшла повз” і “просто вирішила відвідати”. Якщо ми продовжували з дружиною прибирання або кудись починали збиратися, та лізла за стіл, зітхала, мовляв, зранку навіть не снідала.

Якось ми просто не відчинили їй двері. Вона приходила ще місяць, стукала, шкрябалася і навіть сиділа біля під’їзду. Що це було?