Син тітки вже півроку живе у моєї мами і з’їжджати не збирається, а вона соромиться його вигнати. Довелося брати ситуацію в свої руки

У мене мама не може відмовити нужденним, особливо якщо це рідня. Занадто добра і м’яка людина, чим безсовісно користується її старша сестра. Вона мамі на голову нав’язала свого сина-оболтуса, просила дати притулок на місяць, а він уже півроку живе, ще й дівчину свою вагітну туди ж притяг.

У моєї мами є рідна старша сестра – Галина. Сама вона з чоловіком живе в іншій області, там десь мешкає і її дочка з сім’єю. А свого сина, який років на чотири молодший за мене, відправила до моєї мами до Києва.

– Та що ж у нас він робитиме? Роботи немає, перспектив жодних. А працювати за копійки все життя не велика радість. Нехай столицю підкорює, – як зараз я пам’ятаю їхню телефонну розмову з мамою. Саме тоді з чоловіком у відпустці перебували у мами в гостях.

Мені ця ідея одразу не сподобалася. Сімейство тітки взагалі відрізняється непрохідною простотою, що межує з нахабством. Пам’ятаю, коли вони без дзвінка та попередження всією своєю родиною з’явилася у суботу вранці у нас на порозі. У гості вони приїхати зволили, а ви тепер кидайте все та приймайте їх, годуйте, розважайте.

– Мамо, навіщо ти його до себе пускаєш? Хоче підкорювати столицю – то нехай і підкорює. Винайме квартиру, знайде роботу. Не маленький хлопчик, уже двадцять чотири роки.

– Ну, а як я сестрі відмовлю? Та й нескладно мені. Ви зараз поїдете, у квартирі місце є. Не помішає мені за місяць племінник, – відмовлялася мама.

Я не підтримувала її оптимістичний настрій щодо місяця. Вітя, той самий син тітки, лінтяй ще той, він швидко робити взагалі нічого не вміє. А велика столиця таких не любить, тут на ходу підмітки ріжуть. Але й переконати маму неможливо.

Ми з чоловіком відгуляли відпустку та повернулися до себе. Мені самій двадцять дев’ять років виповнилося. Дітей поки що немає, працювати перейшла на віддалення.

До мами намагаюся приїжджати раз на три-чотири місяці, але виходить не завжди. Вона в мене ще сама працює, хоч могла б і на пенсію вже піти.

– А чого мені на пенсії сидіти? У нашому віці треба рухатися, а що ти вдома одна насуваєшся? Ото онуки підуть, тоді вже й можна буде з ними вдома посидіти.

Вітя приїхав до мами тижнів за два після нашого з чоловіком від’їзду. Начебто майже відразу влаштувався кудись працювати. Принаймні мама мені так говорила.

– Як живемо, та нормально живемо. Вітька працює, я раніше йду, не знаю, о котрійвін їде, але повертається він пізніше за мене.

– Мамо, а чим він харчується?

– То я готую. Я приїхала, швиденько раз-раз і готова вечеря. Не об’їсть він мене за місяць.

Місяць пройшов, а Вітя, мабуть, нікуди не з’їхав. Мама говорила, що із зарплатою його на тій роботі кинули, грошей на найм немає. Ось зараз він іншу знайшов, там місяць відпрацює, тоді й винайме собі квартиру.

Пісня про білого бичка тривала півроку. Мама постійно знаходила виправдання для Віті. То криза, то роботодавець поганий попався, то Вітя всі гроші мамі своїй відправив, щось там у них сталося.

За цей час я жодного разу до мами не їздила, не виходило. У нас машина зламалася, дуже багато грошей пішло на ремонт, а без машини чоловікові ніяк, там такі відстані, що не набігаєшся. Довелося залазити у борги, а потім віддавати. Через півроку я змогла взяти квитки та рвонула до мами. Там на мене чекала квартира маслом.

У маминій квартирі мене зустріла якась незнайома дівчина з вже цілком помітним животом. Представилася як наречена Віті.

– І що ви тут робите? – Я почала розуміти, що мама мені розповідала далеко не все.

– Так ми тут живемо, – на блакитному оці оголосила дівчина і продефілювала в кімнату.

Я дочекалася з роботи маму. Вона про мій приїзд не знала, тому була збентежена і розгублена. І було від чого. Мені телефоном мама розповідала, що Вітя вже мало не валізи пакує, а він нічого не пакує, він ще й свою панночку сюди притягнув.

– Ну я його питала, коли він думає з’їжджати, а він каже, що поки що не може. У нього он Ліля вагітна, куди вони підуть, – лепетала мама, ховаючи очі.

– І тебе влаштовує, що в тебе тут мало того, що дорослий балбес оселився, то ще й зщзмножуватися тут надумав? Вони хоч за щось тобі платять? – Мені було дуже складно не зриватися на крик.

– Не влаштовує, звісно, ​​але що я зроблю? Надвір їх вигнати я не можу, мені совість не дозволяє. З чого вони мені платитимуть? Ліля не працює, її звільнили, а Вітя сам копійки заробляє.

Я поставила маму перед фактом, що зараз приходить Вітя, з ним говорю я, і прикриваю все це.

– Ой, а що Галя подумає? Адже рідного племінника надвір вижену, – переживала мама. Конфліктувати з сестрою вона боялася, та була галаслива і не соромилася у висловлюваннях, перла танком.

– От нехай Галя й думає, як їй із сином, невісткою та майбутнім онуком жити. Ти взагалі до цієї історії жодного стосунку не маєш. А то зараз почнеться “зроби прописку”, “потерпи, онук у садок піде”, “дай дитині школу закінчити”. А з тіткою Галею сама не спілкуйся, всі питання через мене нехай вирішує.

Мама все ще м’ялася, що виганяти рідню надвір це недобре.

– Погано зловживати допомогою. Розмова була про місяць. Місяць минув. За півроку вже можна було якось квартиру зняти. Не виходить жити тут, нехай їде додому до мами.

Я була дуже зла, от чесно. Мамі тиснуть на совість, що вона має родичам допомагати, а родичі знахабніли. Сіли на шию, ноги звісили та їдуть у світле завтра. За квартиру, комуналку вони не платять, їжу переважно купує мама, готує вона ж. Прибирає теж вона, тому що у Віті лапки, а його панночка в положенні. Чого б їм так не жити?

Але мама в мене одна, я її люблю і образити не дам. Зрештою, я теж власник квартири, і мені ці квартиранти не здалися.

Увечері у мене відбулася розмова з Вітею. Я не стала нічого питати, а повідомила, що на зміну місця проживання у нього три дні, якраз п’ятниця, субота і неділя. Не з’їде по-доброму, я викличу поліцію, виселятимемо так.

Мамі тут же почала телефонувати тітка Галя, але трубку брала я. Наслухалася я про себе вище даху, звичайно, але моє рішення не змінилося. Тітка сипала погрозами, прокльонами, намагалася тиснути на жалість, споріднені почуття, але це все на мене не діяло.

Мама відчувала себе некомфортно, але я заборонила їй щось втручатися. Її знову прогнуть під себе, а цього нам не треба. Всі питання вирішувалися через мене, а мені всі умовляння про те, як складно влаштуватися в чужому місті, були до ліхтаря. За півроку вже можна було розібратися. Дівчину знайти він же встиг.

У неділю, зрозумівши, що нічого вже не зміниться, Вітя зібрав речі, забрав подругу та відбув у невідомому напрямку. Ми з мамою поприбирали, я наполягла, щоб було змінено замок у двері.

Тиждень стояла тиша, а потім мамі знову почала телефонувати тітка. Мабуть, вирішила, що я вже поїхала, але на неї чекав неприємний сюрприз. Загалом, я не дала Вітюші знову залізти на шию моєї мами.

Найближчі півроку в нього точно не буде варіанта назад вселитись, тому що я їхати не збираюся. Чоловік у тривалому відрядженні, що мені там одній робити? Ось простежу, щоб мамі знову нікого не нав’язали.