Нахабна співробітниця без мого відома запросила весь наш колектив на мою дачу святкувати своє день народження. Після різкої відмови колеги образилися, хоч бери й звільняйся.

Будиночок у нас просто чудовий, два поверхи, на кожен окремий вхід. Нехай і маленький він зовсім, але ми з чоловіком колись враховували варіант, що виросте синок, привезе дівчину… Загалом будинок маленький, 5х6 квадратів, але дуже продуманий і комфортний.

Поки чекаємо, як син виросте, закидали верхній поверх комфортними матрацами, наші гості постійно там ночують. А зараз, у зв’язку з усіма подіями, наш офіс перевели на графік: день чи два в офісі та решта з дому. Роботодавці швидко розкусили зиск: навіть комп’ютери співробітникам купувати не треба, все своє.

Ну ми й перебралися на свіже повітря одразу. Квартиру здали, гроші не зайві.

У робочі дні приїжджаю в офіс то з домашніми огірками, то з банкою полуниці, не шкода. Але до себе колег не кличу, хоч і напрошуються.

Нещодавно з’явилася у нас в офісі нова і взялася зі мною “дружити”. Я її розумію чудово, хочеться і підтримки, і працювати порад. А як вона полуницю нахвалювала!

Сказала, що теж дачу хоче купити, просто мріє. Я візьми, та ляпни, мовляв, сусідська продається. От сама б подумала, навіщо мені колега у сусідах? Дистанція – найкращий засіб для комфортної роботи.

Але привезла її після роботи познайомити із сусідами. Тут нестиковка невелика вийшла, вони запізнювалися, довелося мені колегу все ж таки до себе запросити на чай. А та все розглядала, чого скільки й де ми маємо. Навіть слідом за мною на другий поверх залізла навіщось.

Я думала, вона хоче справді перебратися на власну ділянку, виявилося, приїхала за плітками, колегам розповісти, що в мене тут і як. А заразом придумала чудовий план.

– Тоня,— підійшов до мене начальник нашого відділу,— а ​​ти можеш на карті маршрут зробити, як до твоєї дачі їхати? А то я щось не зрозумів.

– А навіщо вам, Андрію, до мене їхати? І з ким?

– Так подружка твоя Настя всіх уже покликала на день народження, сказала, святкуємо у тебе на дачі, буде лазня, можна ночувати лишитися. На вихідні ж.

Я обалділа.

– На вихідних, Андрію Петровичу, мене в місті не буде, ти ж мені сам відпустку погоджував! Ми сім’єю їдемо. Яке щедень народження, що за маячня?

– Ніяка не маячня, он Настя всіх запросила! — це мені вже з сусіднього столу долинуло.

– Ну круто. Я зателефонувала по відеозв’язку:

– Настя, а що за історія з днем ​​народження, чому ти всіх на мою дачу кличеш?

– Ну, вас там все одно не буде, чого їй просто так стояти? Посидімо та поїдемо. Ми ж тихенько!
В офісі притихли. Я подивилася на всі боки, сказала:

– Повірте, просто так вона стояти не буде. Туди мій батько зі свекром приїдуть, обидва мисливці, і собаки у них не декоративні. Але якщо хочете, їдьте, звісно.

Тепер колеги образилися, хоч звільняйся. І все. Ось так одна нахабниця за місяць роботи мені стосунки в колективі зіпсувала.