Оксана була сама не своя, я це одразу замітив, але з питаннями не ліз, якщо захоче, то сама розповість. Але тут вона промовила: – Тату, присядь. – я зібрався з силами і сів навпроти доньки

Оксана прийшла з інституту сама не своя. Видно було, що дівчина щось переживає, обмірковує якесь рішення. Батько одразу помітив, що його дівчинка не у своїй тарілці, але з питаннями не ліз. “Захоче – сама розповість”, – мудро розсудив батько.

Оксана пішла на кухню пити чай та покликала батька. «Тату, сідай», – вкрадливо почала дівчина. “Отже, розмова буде не з приємних”, – подумав літній батько, але зібрався з силами і сів навпроти доньки.

– Тату, я хочу тобі розповісти дещо. Тільки нікому нічого не кажи, це буде наш секрет, — Оксана зробила довгу паузу і додала. — Мамі тим більше про це необов’язково знати.

— Добре, — схвильований батько сидів, як на голках.

— Тільки не кричи на мене і не сварися. Обіцяй, що не будеш, — благала Оксана. Батько кивнув головою. Напруга наростала.

— Загалом, я… Секунду, — Оксана почула телефонний дзвінок і пірнула в іншу кімнату.

Хвилина для батька була, як вічність. Що вона так боїться мені сказати? Що могло статися з моєю завжди спокійною дочкою? Невже вона вагітна? Не може бути вона не з легковажних дівчат! А раптом все-таки так? Тому вона й сказала спершу мені, а не матері. Адже дружина одразу б почала нервувати. А так час її підготувати до новини.

Якщо вагітна, то треба народжувати. Нічого не поробиш, роститимемо онука всі разом. Пенсії, гадаю, на памперси та дитяче харчування вистачить. А там подивимося, можливо, знову повернуся на завод. Де вона? Чому так довго?”

Нарешті, дочка повернулася на кухню і знову сіла навпроти батька.

– Вибач, це з інституту. Тату, давай повернемося до розмови. Не знаю, як ти відреагуєш на таке…

— Не хвилюйся, я вже все вирішив. Ми з мамою тебе підтримаємо. Народжуватимеш, — заявив батько. Але дочка чомусь засміялася.

– Що ти, тату, я не вагітна! – сказала дочка, і в батька відлягло від серця. Але тут знову пролунав телефонний дзвінок, і Оксана вибігла з кімнати.

Думки у батька роїлися: «Отже все-таки з онуками ще почекаємо. Але в чому ж тоді річ? Може, їй зараз залицяльник дзвонить? А може, він її заміж покликав? І вона не знає, як нам сказати, що прийняла пропозицію! Що ж, це змінює справу. Хоч би інститут не покинула через сімейне життя! А жити вони де будуть? Невже в нашій двійці тулитися? Поки батько думав, донька вже звільнилася.

— Оксано, не тягни кота за хвіст, говори швидше. Що ти хочеш мені сказати? Щоб я готував гроші?

– А як ти здогадався?

— Ну, я ж бачу за твоєю поведінкою. Скільки потрібно?

– Три тисячі. Решту я сама додам зі стипендії.

— Усього? А тобі вистачить?

– На телефон? Ну звичайно. У магазині працює мій знайомий, він ще й зробить знижку. Тільки що дзвонив.

— Стривай, який телефон? Ти про що?

— У мами день народження наступної середи. Давай їй телефон купимо, скільки вона може зі зламаним ходити!

У батька відлягло від серця. Значить дочка всього лише хоче зробити мамі подарунок! Зрозуміло, це святе. Але налякала Оксана вразливого батька знатно. Вміє інтригу тримати, не дарма вчиться у театральному!