Ну й сусідка нам попалася поверхом нижче. Як тільки у когось якийсь побутовий шум, починає барабанити по батареях
Живе вона нижче поверхом, чітко під нами. Ми залізли високо, на верхній десятий поверх. І десь півтора року тому звернули увагу: хтось із сусідів великий аматор стукати по батареї.
– Та вже, — відмахнулась дружина, — може, десь ремонт, труби міняють. Може, не можуть у денний час.
Але довбання тривало день у день, і в якийсь момент почала здорово нас дратувати.
– Скільки вже можна ремонтувати, — кипіла моя мирна дружина.
– Та це не ремонти, може десь підлітки музику включають, ось сусіди і стукають їм.
Поки ми гадали, що б означав цей стукіт, до нас прийшла поліція. Виявилось, на нас заяву написали. Мовляв, через наш спосіб життя сусідам спокою немає, відпочити не даємо.
Сусідка, що мешкає під нами, накатала в поліцію, що з нами неможливо ні виспатися, ні справами займатися. Вона переїхала нещодавно, щойно отримала диплом у столиці. Її мила мама з’їхала, перебралася на дачу. А квартирою в центрі поступилася дочці. Ми зателефонували колишній важе сусідці, вона й розповіла, як сильно її дочка цінує спокій та тишу.
– А коли хтось починає шуміти, вона стукає по батареях, щоб закликати всіх до порядку.
Усіх — це справді всіх. І собаку, яка гавкнула. І дітлахів, що почали бігати за стінкою. І мене, коли я випадково впустила ложки на підлогу.
У заяві вона написала, що діти ганяють по дому на роликах, і в неї сиплеться стеля, що ліжко стукає у стіни, а це небезпечно. Вона чує навіть сміх дітей, що живуть на двох поверхах нижче.
Ми запросили дільничного пройти, показали йому дітей: 15 та 12 років, які ролики вдома? У нас їх взагалі нема. І ліжка немає, вибачте за подробиці, викинули його півроку тому, плануємо ремонт, спимо на підлозі на матраці. Але відклали через лoкдаун.
Я намагався налагодити стосунки з цією дівчиною, але вона справді дивна. Жалілася на шум, показувала мені якісь пункти у зводі якихось правил.
– Виховуйте своїх дітей та собак!
– Та немає у нас собаки ніякої, ти вже тоді на перехожих пиши заяву.
Дружина сказала їй просто:
– Валяя, коли ти станеш матір’ю сама, тобі буде тяжко. Але ти згадай про нас, ми завжди тобі допоможемо. А зараз треба було б заспокоїтися всім…
Я б особисто відвів дівчину до психіатра, дуже вже вона дивно поводиться. Скаржитися, що діти плачуть чи сміються – це за межею. А може, у неї слух загострений? От хто б ще почув, що у квартирі над вами ложка впала?
Дільничний з того часу з’являвся в нас неодноразово. Розмову починав з фрази:
– Я все розумію, але заяву мушу відпрацювати.
– Може нам самим заяву написати, — не витримала одного разу дружина, — навіщо цей нескінченний стукіт? Вона може зіпсувати комунікації.
– Ми справді написали заяву, дамочку викликали в поліцію. З того часу вона з державою справ намагається не мати, заяв не пише, але по батареї довбає.
Страждає весь під’їзд, але до неї доходить. А головне, вона вважає, що весь шум виходить тільки з нашої квартири.