– У мене теж є мама, і вона теж вже потребує допомоги. Але ми чомусь допомагаємо лише твоїй мамі. – Ну так зароблятимеш – допомагай своїй, я ж не забороняю. – відповів чоловік

Я вже півтора роки сиджу в декреті з нашим сином, працює в сім’ї поки що один чоловік. Нам пощастило, що нас минуло квартирно-іпотечне питання – у мене до весілля квартира вже була, свого часу допомогли купити батьки. Так що залишитися з однією зарплатою чоловіка було не так страшно, принаймні доти, доки він не почав дуже активно допомагати своїй мамі.

Свекруха в мене любить скаржитися та прибіднятися. Ну от людина вона така, подобається їй, щоб її пошкодували, допомагали. Але раніше я не помічала, щоб чоловік одразу кидався після маминих скарг щось робити, купувати і все в такому дусі. Можливо, що так і раніше було, просто я не бачила, але під час декрету проблема стала дуже помітною, живемо на одну зарплату.

Так чоловік мамі купив нові меблі, гардероб верхнього одягу їй оновив, телевізор новий, це тільки те, що я знаю, бо витрати відчутні. А скільки ще всякої дрібниці було, тут я можу тільки здогадуватися.

Мене вічна допомога чоловіка дратувала. Зрештою свекруха ще сама працює, а плюсом отримує пенсію. Очевидно, не та ситуація, коли треба висіти на шиї сина, звісивши ноги. Батьки зазвичай якось намагаються допомогти молодій сім’ї, а тут навіть такої думки немає. Ось прийти і поскаржитися в черговий раз на щось, витребувати чергову порцію допомоги – це за милу душу.

Ще в мене були питання, чому це свекрусі ми, наша сім’я, допомагаємо, а моїй мамі ні. Хоча по суті вона набагато більше допомогла нам. Ремонт допомагала робити моя мама, овочі та фрукти з городу везе нам моя мама, за собакою за нашої відсутності теж стежила моя мама, з дитиною мені допомагає теж моя мама. Хоча вона така сама пенсіонерка, також працює ще.

Свекруха ж не допомогає ні з онуком, ні з домом. А її дача – наш спільний головний біль. Туди вічно щось треба, а щоб вона хоч кульок ягід звідти передала, я не пам’ятаю.

Але мамі чоловіка все на тарілочці, а моїй тільки на новий рік і день народження щось путнє. На мою думку, це дуже несправедливо. Чоловіку я про це сказала.

– У мене теж є мама, і вона теж вже потребує допомоги. Але ми чомусь допомагаємо лише твоїй мамі.

– Ну так зароблятимеш – допомагай своїй, я ж не забороняю. Своєї мамі я допомагаю зі своєї зарплати, а тягти ще й тещу я не хочу, – запропонував “логічний” вихід чоловік.

Я йому нагадала, що взагалі перебуваю в декреті, тому в мене свого доходу як такого немає. На що чоловік знизав плечима і сказав, що значить поки що теща поживе без нашої допомоги. Мене ця ситуація дуже образила.

– Я взагалі-то не просто так вдома сиджу, а з нашою дитиною. Давай поміняємося – ти підеш у декрет, а я піду на роботу, щоб допомагати своїй мамі. Як тобі такий варіант?

Він чоловікові закономірно не сподобався. Мені було сказано, що я здіймаю шум на порожньому місці.

– Коли ти приносила зарплату, я хоч раз спитав, куди ти її витрачаєш? Ні. А ти домоталася до моєї зарплати. Тобі грошей вистачає? Ну і добре, а тещу я утримувати не збираюся.

Тобто у нас тепер буде роздільний бюджет, як я розумію – чоловік допомагатиме своїй мамі, я своїй, а на спільне скинемось, як сусіди. Дуже цікавий підхід, який мені зовсім не підходить, тому що ми не маємо рівних умов. У мене зараз можливості заробляти нема, чоловік про це чудово знає.

З таким самим успіхом я можу сказати, що цього онука я народила для своєї мами, а якщо чоловікові хочеться, то нехай своїй мамі народжує іншого. Маячня? Не більша маячня, ніж те, що запропонував мій чоловік.