Вирішили з чоловіком прогулятися парком і жахнулися від нашої молоді, невже й наші внуки такими виростуть?

Ми з чоловіком вирушили подихати свіжим повітрям. Погуляли чудово, але звернули увагу на одне несподіване явище. Не те, щоб раніше такого не було, але не п’ять разів поспіль? Хоч би де перетнулися стежки, ситуація повторювалася повністю.

Ми гуляли в напівпорожньому парку, але якщо десь сходилися стежки, і треба було поступатися дорогою, нам назустріч обов’язково хтось ішов.

Я особисто добре пам’ятаю себе у дитячому садку. Завжди нам казали:

– Старших треба пропускати вперед і у дверях, і скрізь. І місце поступатись у трамваї.

Ми так і жили, це навіть не обговорювалося. Тому з чоловіком і чекали, що молодь, яка йшла нам назустріч, дасть спокійно пройти.

А не так!

Щоразу вони перлися, навіть не відсторонившись, буквально зіштовхнувши нас із стежки в бруд.

Адже це нескладно — трохи відсторонитися, повернутися — і благополучно розійтися. І ми б не зніяковіли, пропустили, як видно, що людина поспішає.

Єдине, чого ми не зрозуміли, коли ж встигли переписати етикет? Коли діти перестали бути чемними і стикають людей похилого віку на узбіччя? І в буквальному значенні, і в переносному. Невже й наші онуки такими виростуть?