– Що ж ти за дружина, що з чоловіком лише в радості? – волала мама чоловіка, коли дізналася, що я подаю на розлучення. А мені просто надоїло терпіти необдумані витівки свого чоловіка

Шість років тому ми з чоловіком зареєстрували наші стосунки та стали жити однією сім’єю. З дітьми вирішили не поспішати, бо попереду ще життя, мені двадцять один рік, чоловікові двадцять два. Самі ми у цьому житті теж нічого ще не бачили.

Те, що чоловік має талант влипати в різні історії, я знала. Але раніше якось не приміряла ці проблеми на сім’ю. Спочатку мене це навіть бавило, бо все було якесь безглузде, але несерйозне. Після весілля моє ставлення до ситуації почало поступово змінюватися.

Спочатку була історія з автомобілем його друга. Хлопець купив нову тачку, моєму чоловікові дуже захотілося її випробувати. Справа була в селі, де обмивали покупку, тому за кермо він сів нaпiдпитку. Я намагалася його зупинити, але мене м’яко усунули.

В результаті його водіння він примудрився другу подряпати машину, повалити паркан на ділянці і розлякати кіз, які мирно паслися. Звісно довелося виплачувати гроші другові за машину та паркан. Нам довелося брати кредит.

– Ну не розрахував трохи, буває, – зніяковіло посміхався чоловік. – Але ж хто знав, що тачка така потужна!

А коли ми поїхали у відпустку, то його мало не забрали до поліції, бо він щось учудив на ринку. Довелося віддати майже всі гроші, щоб його не закрили. Що там сталося, він досі не зізнався. Каже, що його обрахували, а він намагався встановити істину, але я чомусь не дуже вірю у таку історію.

Далі була історія з його бажанням розпочати свою справу. З цією ідеєю він носився, як курка з яйцем. Працювати “на дядька” йому набридло. Мені одразу його ідея здалася дурною і нікому не потрібною, до того ж вона зовсім не була продумана. Ентузіазму чоловіка я не поділяла.

Чоловік вирішив діяти потайки від мене. Пізніше він казав, що просто хотів зробити мені приємний сюрприз, але вийшов лише неприємний. Гроші він позичав у друга, але так як бізнес не задався, довелося брати кредит, щоб цей борг віддати. А з огляду на те, що чоловік, вирішивши зайнятися власною справою, звільнився з роботи, ситуація була взагалі сумна.

До речі, роботи він міняв, як шкарпетки – швидко та без особливого жалю.

– Та там перспектив ніяких, ось шукатиму щось краще, – безтурботно міг заявити мені чоловік, звільнившись в черговий раз.

Я постійно просила його спочатку думати, а потім робити, але у чоловіка зазвичай не виходило. Він спершу звільнявся, а потім починав шукати роботу. На які гроші у цей період існуватиме сім’я, його не цікавило.

Коли я завагітніла, мені було радісно і водночас моторошно. Жодної впевненості в завтрашньому дні бути не могло, бо чоловік міг будь-якої миті щось відчебучити.

Моїй мамі з батьком мій вибір подобався дедалі менше. Що в сім’ї у нас не все гладко, вони знали, бо не раз і не два я бігала до них позичати гроші, щоб прикрити черговий одвірок чоловіка.

Свекруха ж тільки постійно голосила, що на її бідного хлопчика сипляться неприємності.

– Мабуть, хтось наврочив, бідний він бідний, – журилася свекруха, промокуючи очі хусткою. Ну так, мене навіщо шкодувати? Це ж не я постійно живу як на вулкані і регулярно утримую всю сім’ю після чергової “неприємності” у чоловіка.

Коли я завагітніла, то перша думка була не про те, як чудово, що у нас буде дитина, а про те, що ми можемо її просто не потягнути. Але чоловік заспокоював мене, обіцяючи, що з цього дня він стане відповідальним, серйозним, і радитиметься зі мною при прийнятті якихось рішень.

Закінчення вагітності припало на початок пaндeмії. Чоловік спочатку опинився на відстані з половиною окладу, а потім зовсім залишився без роботи. Поки він сидів удома і шукав роботу допомоги від нього не було ніякої.

Удома він сидів чотири місяці. Якби не допомога моїх батьків, то взагалі не уявляю, як би ми жили. Потім чоловік все-таки влаштувався кудись і почав приносити хоч якісь гроші.

– Нічого, зараз я озирнуся і щось краще знайду, – обіцяв чоловік, а мене морозом по спині продирало. Я боялася, що він знову звільниться і сяде вдома.

Три місяці тому я вирішила, що ми з чоловіком розлучатимемося. Останньою краплею, що переповнила чашу мого терпіння, стало те, що він пішов із друзями в сауну, вирішив перекинутися з бортика і зламав обидві нoги. У польоті він ще й стелю пошкодив, що йому виставили рахунок.

Тут я зрозуміла, що з таким чоловіком ніколи з цього корита не виберуся, а мені ще сина піднімати. На батька надії ніякої.

– Що ж ти за дружина, що з чоловіком лише в радості? – волала мама чоловіка, коли дізналася, що я подаю на розлучення і міняти своє рішення не хочу.

А я задумалася, чи була у цьому шлюбі радість? Мабуть, була, але я щось не згадаю.

Винною себе не відчуваю – я тягла візок, скільки могла, але віри в те, що чоловік виправиться, я не маю.