Вирішила безплатно віддати старий одяг, створила оголошення, не думала, що такі наглі люди відгукнуться

Назбиралося в мене багато непотрібного одягу. Знаєте, яка все в шафі валяється, місце займає, щоб колись віднести кравчині або на якийсь випадок. Тільки для того випадку треба схуднути і поїхати кудись.

Набридло. Хороші речі, будуть лежати — із моди вийдуть. Краще вже віддати комусь, нехай на їхнє місце приходить новеньке.

Набралося багато, навіть у чоловіка щось знайшлося, що він більше не хоче одягати. Ну куди їх? Повісила оголошення, що віддаю, але й по ньому ніхто не дзвонить.

– Гаразд, – сказала чоловікові, – якщо ніхто не забере, повеземо самі на соцзахист.

– До церкви ще можна.

– Мені було байдуже, навіть безхатькам — і тим треба щось носити.

У соцзахист я з’їздила, але час обрала невдалий, закритий. І тут дивлюся, дівчина якась за оголошенням пише. Мовляв, забере завтра.

На наступний день я, як порядна, притяглася на обумовлене місце з коробками, навіть не спізнилася. А дівчини нема. Добре, що мені вранці адресу скинули, де будь-який одяг завжди потрібний, туди я й поїхала. Забрали, подякували.

А надвечір пише мені дівчина:

– Ви там мій одяг ще не віддали?

– Віддала, звісно. Але скоро зимове перебиратиму, може і знайду щось ще.

Ну, смішні ж люди! Мій, головне, одяг!

Може, вона розраховувала, що я їй все особисто додому доставлю і дам приміряти, а потім перешию за власний кошт? У мене тут не Вайлдберріс, а у великій родині, як відомо, дзьобом не клацають.