Я, щиро кажучи, не думала, що наявність похресниці виллється в такі проблеми. Здавалося, йшлося про духовне виховання дитини, турботу про її розвиток, але мене перетворили на постійного спонсора і навіть не запитали, чи маю я можливість і бажання це робити.

З моєю подружкою ми були близькі з самого першого класу, на день знань нас поставили поруч і наказали взятися за ручки, з того часу так і ходили. Щоправда, у 9-му класі вона мене “кинула”, вважала за краще піти до коледжу, я залишилася закінчувати школу. Але ми не втрачали зв’язку.

Я допомагала їй із навчанням у коледжі. Вона надсилала мені смачненького, коли я була студенткою.

Я вчилася в Києві, вона швидко знайшла собі непоганого хлопця і вийшла заміж, не закінчивши навіть коледж, щойно 18 стукнуло. Я делікатно не рахувала місяці, коли в неї народилася донька.

Потім я отримала диплом, приїхала до рідного міста у першу відпустку — а подруга якраз мала хрестити дитину.

Я й сама не розумію, чому погодилася стати хрещеною матір’ю, може романтика в голові грала? Я тоді збиралася заміж, познайомила нареченого з батьками. І от як перша дитина, чи що… Ми з майбутнім тоді ще чоловіком стали хрещеними батьками.

Коли б я не поїхала відвідати батьків, то везла й подарунки і для донечки названої. То іграшки, то сукня, обов’язково водила її кудись у кафе або в кіно. Якщо не приїжджаю, висилаю трохи грошей. І Дашенька звикла, що її хрещена — джерело чогось приємного.

Зараз вона вже не надто довіряє моєму вибору, сама постійно підказує.

Її не змусиш йти зі мною до церкви, але вона не проти отримати від мене енну суму посидіти з друзями у кафешці. То їй потрібен новий телефон, то дайте модну сумку.

Непогані апетити, я власних дітей такими подарунками не балую, незважаючи, що чоловік організував бізнес.

А головне — з її мамою дружба давно зникла.

Вона народжує справно, вже четверо у неї та п’ятий на підході. У мене двоє, народила я їх пізніше, ніж подруга, але я тримаю баланс між дітьми та кар’єрою, у житті може статися що завгодно. А багатої феї-хресної в жодного з моїх дітей немає.

Нещодавно мене поставили перед фактом: два роки всього залишилося, і хресна переїжджає до столиці, я мушу підібрати їй ВУЗ і допомогти вступити. Ах, та й жити вона теж у нас буде.

Я подругу пригальмувала: чого це раптом? Пожити можна і в гуртожитку, я 7 років ним моталася.

– Ну гаразд, — погодилася кума, — можете їй зняти квартиру. Ви ж хрещені, зрештою. І так на море не звозили, а самі їздили, думаєш, я не знаю?

– З чого це ми маємо її на море возити, ми навіть власних дітей не брали!

– З того, що дівчинка моря ще не бачила!

– Я очманіла, я сама його вперше тільки побачила. Дітей свекри возили якось, ми їм витрати відшкодували. А ми собі не могли такого дозволити. А тут мені пояснюють, що я жадібна… Що хресною була погана, і матір’ю  ніяка.

Схоже, треба було мені не подарунками дитину завалювати, а до церкви водити, може, там її навчили б бути скромнішою? Адже саме в цьому обов’язок…