Чоловік велів із дочкою з пологового будинку не повертатися. “Хочеш – залишай, хочеш – взагалі з нею додому не приходь, я навіть зустрічати не буду”

Моїй доньці нещодавно виповнився рік, і я така щаслива, що вона в мене є! Надивитися не можу на свою чарівну дитину. Нещодавно офіційно отримала розлучення, сама виховую свою дівчинку, поки що сиджу в декреті.

Думаю вийти з нього раніше, благо, батьки на підхваті і завжди готові посидіти з нашою принцесою.

А ось колишній мій чоловік дочкою не цікавиться. Точніше, не цікавився.

Побралися ми, коли обом по 25 виповнилося. Я вважаю, не пізно і не рано, просто зустріла людину хорошу, зі схожими цінностями.

Ми й не сварилися ніколи. І на компроміс йшли легко.

Знаєте ж, коли любиш когось, починаєш хотіти того ж, чого він хоче, аби йому подобалося. Він для мене, я йому, так і жили.

Обидвоє працювали, робили кар’єру з прицілом на майбутню дитину. Я хотіла більші декретні, він розумів: легко йому не доведеться, треба заробляти.

Тільки от чоловік, говорячи про дитину, завжди говорив “син”. Я не надто прислухалася до цього, а дарма.

Я знаю, що чоловіки завжди хочуть спадкоємця, особливо першого. Але щось не пригадаю випадків реального життя, щоб дівчинку не любили всією душею.

Вагітність у мене проходила неспокійно, довелося лягати на збереження, зробити кілька узі. На першому ж сказали, що дівчинка.

Я розсміялася, на чоловіка подивилася, а він похмурнів, заявив:

– У нас у сім’ї лише хлопчики народжуються, тільки син там може бути.

– Ну, стать дитини виключно батьківська відповідальність, так що як постаралися, тату, — посміхнулася лікарка.

– Хто там міг постаратися, це інше питання, — буркнув чоловік, я вирішила, пожартував. Розсміялася, але швидко затихла: чоловік навіть не посміхнувся.

Але потім була ще пара обстежень, і все впевненіше лікарі повідомляли, що буде дівчинка.

Їхала народжувати я одна, чоловік зі мною до пологового будинку не поїхав. Сказав лише:

– Ти там давай, пацана народжуй. Якщо дівчисько буде, не сподівайся, що я піду тебе зустрічати. Краще відразу від неї відмовся, мені не потрібна дочка.

Я занервувала, але вирішила зібратися з духом, не час було дитину стресовими гормонами цькувати. Не до чоловікових фанаберій.

Наступного дня я прийшла до тями після наркозу, дізналася, що дівчисько моє народилося чудовим, міцним і здоровеньким.

Щаслива зателефонувала чоловікові:

– Донечка у нас! Три двісті!

У відповідь почула лише гудки.

Хоч би скільки я намагалася дзвонити чоловікові, трубку він більше не брав, на повідомлення не відповідав. І сім’я його також.

Я попросила маму з’їздити додому, думала, щось сталося, але й удома чоловіка не було.

На виписку приїхали мама та сестра, тато вручив квіти та взяв онучку на руки.

Зажили ми з дочкою вдвох, чоловік зник з кінцями, як не було.

Я дякувала небу, що квартира була моєю дошлюбною, не уявляю, як би виглядали наші розбірки. Не дай Боже, довелося б падати до батьків, як сніг на голову.

Розлучалася я теж сама, ні свекри, ні чоловік навіть на розлученні не з’явилися.

Аліменти чоловікові присудили, він їх чесно виплачував, навіть мене не удостоїв скандалами.

За рік з’явився. Пояснив, що в сім’ї його науськали, раз дівчинка, отже, нагуляна, первістки у них завжди хлопчики

Я запитала його, чи не тому брат його розлучився з першою дружиною, чи не свекруха нашептала ці дурниці? А батько їх чомусь її третьою дружиною взяв? Культ синів улаштували, дочок кидають?

Чоловік помовчав. Потім сказав, що нещодавно з лікарні, дітей у нього більше не буде. Тож згоден тепер навіть без тесту дитину виховувати.

Відмовилася, звісно.