Колишній чоловік відмовився допомогти рідній дочці, це відкрило очі його новій дружині, яка сама залишила його ні з чим

Маленькій Саші було всього півтора роки, коли тато зібрав речі і пішов. Тож дівчинка його зовсім не пам’ятала. Головною людиною у її житті була мама.

Викресливши з життя чоловіка-зрадника, Валерія в одиночку піднімала доньку, як могла. Було важко, неймовірно важко. Турбот вистачало, та ще у чотири роки Саша підвернула ніжку, з чого й почалися головні проблеми.

Спочатку здавалося – дрібниці. Невеликий вивих. Але нога все не гоїлася, і лікарі нарешті оголосили, що потрібне хірургічне втручання і потім ще серйозна тривала реабілітація.

Все це коштувало чималих грошей, і виснажена Валерія, яка й так уже була винна всім підряд, вирішила придушити в собі гордість і звернутися до колишнього чоловіка.

Вони з ним не бачилися, але Валерія знала, що його нова пасія – бізнес-вумен, і Ігор працює у її компанії на великій посаді. Знала і про те, що вони живуть на широку ногу.

Проте на зустрічі Ігор лише розсміявся. Сказав, що аліменти сплачує справно. Які до нього претензії? Загалом грубити не грубив, але ввічливо так… послав. Немов і не про його дочку йшлося.

Було прикро, але носити в собі ці образи було без сенсу. Потрібно було терміново знайти гроші на лікування дочки. Валерія вже була на межі розпачу, коли одного разу на порозі їхнього будинку з’явилася гарна незнайомка.

Чомусь інтуїтивно, ще до того, як та заговорила, Валерія зрозуміла, хто стоїть перед нею. Гостя лише підтвердила здогад господарки, представившись Аллою – новою дружиною її колишнього чоловіка.

– Не женіть мене одразу, я хочу з вами поговорити, – усміхнулася жінка, а Валерія щиро здивувалася. Про що говорити? Ділити їм начебто давно вже нічого.

Хоча гостя, мабуть, так не думала. Вона сказала, що дізналася про нещодавню зустріч Валерії з Ігорем, і хотіла б дізнатися про її причину. Сам Ігор відмовчується.

В очах гості грали іскорки ревнощів, і Валерія пошкодувала її. Колись вона сама ось так божеволіла. Господиня чесно про все розповіла, чекаючи на гнів з боку Алли. Мовляв, у нас своя сім’я давно, а ти продовжуєш гроші з мого чоловіка тягнути.

Проте гостя знову здивувала.

– І він не дав грошей на операцію рідної доньки? – обурилася гостя. – Такого я від нього не чекала.

Вони ще трохи поговорили, і Алла пішла. А наступного дня з’явилася знов. Вона вийняла з сумочки важкий конверт і поклала його на стіл перед Валерієм.

– Тут гроші на операцію дочки, – сказала гостя. – Це не в борг, тож віддавати їх не потрібно.

– Навіщо ви це робите? Ми ж вам абсолютно чужі люди, – запитала Валерія.

– Це вам на знак подяки, – сумно усміхнулася Алла. – Подяки за те, що розплющили мені очі на мого чоловіка. Вчинивши так один з рідною дитиною, він з так само може вчинити і другий. Я вагітна, але він про це ніколи не дізнається. Я вигнала його сьогодні і подаю на розлучення.

З цими словами дивна гостя пішла, а Валерія ще довго сиділа у ступорі, дивлячись на купу грошей на столі перед нею.

Потім пролунав дверний дзвінок, і вона подумала, що це Алла щось забула і повернулася. Але на порозі стояв колишній чоловік. Він почав говорити сазу – про те, що не може забути Валерію та доньку, про те, що його відхід із сім’ї був помилкою. І все в такому дусі.

Напевно він хотів вдарити на а м’який характер Валерії – адже він пам’ятав її ще такою. Тільки вся м’якість давно була виплакана у подушку, а її характер загартувався у боротьбі за доньку.

– Почекай хвилинку, – сказала Валерія і побачила, як у надії підняв погляд Ігор, думаючи, що його слова досягли мети. Але за хвилину Валерія повернулася з бритвою в руці. Простягла йому.

– Ти коли йшов, забув її тут. Це єдина річ, що нагадувала про тебе. Забирай, щоби ми з донькою перестали жити минулим. Забирай і більше сюди не приходь, – сказала вона, твердо дивлячись у вічі колишньому чоловікові.

Він щось намагався сказати, але двері перед його носом вже зачинилися. Вони залишилися по різні боки життя. Він зі своєю невизначеністю, а вони з великими надіями наприкінці складної й довгої дороги, яку ще мали пройти.