Хитрий сусід перевозить надвір землю з кротових норок. Розповідаю, навіщо він мотається за нею полями

Їду я на дачу – дивлюся, на трасі сусідська автівка стоїть. На узбіччі. Може щось сталося? Не за грибами він зупинився посеред поля? Вирішив підійти, може, потрібна допомога? Машина пуста, де всі?

Сусід невдовзі знайшовся, вийшов із-за пагорка з візком, повним землі.

– Що трапилося, — питаю, — допомогти, може чим?

А сам у візок заглядаю, може він тут копає трюфеля, а в селі й не знають? Але ні, земля як земля, звичайнісінька. На городі немає хіба такої?

– Ти тут скарб копаєш, чи у тебе трюфельна?

– Золото це кротове.

Вирішив я, знущається сусід, але ні, той попросив сигарету прикурити йому, руки брудні. І розповів:

– Кроти – звірі хитрі. Вони нізащо не поселяться де попало, тільки в найродючіших місцях, де гумус, де жирні ґрунти з черв’ячками. Але якщо він оселився там, то черв’ячків та личинок уже не буде, їх кроти махом виїдають. А заразом рихлять ґрунт. Це найкраща земля, виходить, чиста, розпушена та жирна.

– І що ти з нею робиш? Все одно всю городню не заміниш?

– Не заміню, але я у ній розсаду висаджую. Не купую суміші, мені цієї тачки вистачить на все насіння.

Потрібно її просіяти, пояснював мені сусід потім, змішати з тирсою або золою, тут вже від виду розсади залежить. Десь піску додати, десь торфу.

Добре навколо дерев у ствольні кола прикопати, та й у грядки підкинути не завадить. У компостну купу знову ж таки.

Порадив знезаразити біофунгіцидами та користуватися, тоді врожай попре, як на дріжджах. І знаєте, судячи з його врожаїв, він правильно робить, працює кротове золото.