Зареклася більше ніколи не їхати в село чоловіка і нічого не святкувати. Розповідаю

За шість років шлюбу я була в селі чоловіка кілька разів. Ні разу не отримала від цих поїздок насолоди, але найгірше було там зустрічати новий рік. Я зареклася проводити там хоч якісь свята.

Познайомилися ми з чоловіком в університеті, він був приїжджий з області, а я все життя жила у місті. Жодних забобонів на тему села у мене не було, тому ми нормально спілкувалися, а потім почали зустрічатися.

Одружилися ми одразу після університету. Рідня чоловіка наполягала гуляти весілля у них на селі, але в нас із чоловіком були інші плани. Ми взагалі планували розписатися, потім увечері посидіти з батьками і на цьому святкування одруження вважати закритим. Свекруха побурчала на цю тему, але в істериці не стала кататися.

Перший раз до свекрів у село я потрапила вже у статусі законної дружини. Ми їхали на день народження мами чоловіка. Купили подарунок, все як годиться. Відзначати планували у суботу, нас же мама чоловіка попросила приїхати у п’ятницю. Ми погодились.

Після роботи, втомлені, невиспані, ми тяглися в автобусі до батьків чоловіка. Я мріяла, що приїду і рухну спати, але свекруха мала інші плани.

– Приїхали? Молодці! Саме рук не вистачає! – зраділа свекруха і одразу ж приорала нас до роботи. Чоловік пішов допомагати батькові, а я із позоловкою та свекрухою застрягла на кухні.

Спати я поповзла під ранок, коли я просто заснула за столом, нарізаючи мільйонний за рахунком салат, наді мною змилостивилися. Чоловік на той момент уже бачив десятий сон. Сам день народження я пам’ятаю невиразно, бо зовсім не виспалася.

Було ще кілька поїздок, але вони були одним днем ​​і нічим не запам’яталися. Натомість новий рік, який чоловік умовив мене відзначати з його родичами, я не забуду ніколи.

Приїхати ми змогли лише 31 грудня вранці. Раніше нас ніхто з роботи не відпустив би, і так відпрошуватися довелося, бо день був робочим. Приїхали до свекра, а в них ще кінь не валявся.

– Ви б ще до курантів приїхали, – нарікала нам свекруха. – Справ по горло, як усе встигнемо, не знаю.

Навіщо вона чекала на наш приїзд, щоб почати щось робити, я не розуміла. Нам після дороги навіть чаю не запропонували. Чоловіки одразу поїхали за продуктами за списком, а мене приорали прибирати.

– Давай-давай, прокидайся, що ти як сонна тетеря, – підганяла свекруха. – У нас справ ще по горло, а ти повзаєш, як черепаха.

Після прибирання пішло готування. Сама свекруха в ньому майже не брала участі, у неї по черзі приходили всілякі подружки та знайомі. Вона тут п’ятнадцять хвилин посидить, там півгодини потриндить, потім по телефону з кимось поспілкується. А у перервах роздає мені вказівки.

В годині четвертій приїхала зовиця, справа пішла веселіше. Ми з нею в чотири руки впоралися з приготуванням. Чоловіка я після того, як вони з батьком принесли продукти, не бачила.

На кухні ми провели майже весь залишок дня. А я сподівалася прилягти відпочити перед новорічною ніччю. Наївна! Між приготуванням та сервіруванням я тільки й встигла ополоснутися під душем і переодягнутися. Годині о дев’ятій вже почали збиратися гості.

Чоловік на початок заходу вже був “веселий”. Він взагалі добре проводив час, на відміну від мене. Почали святкування, але до ладу за столом посидіти не вдалося. Потрібно було одне зробити, то інше принести, то перевірити гаряче, то поставити прилади для нових гостей. Літали ми по черзі із зовицею. Свекруха лише команди роздавала.

Якось досиділа до курантів. Ноги відвалюються, спина болить, очі злипаються. Ще й чоловік усе наливається і наливається, наче його прорвало. Жодного разу його таким п’яним не бачила.
Близько другої години я спати пішла, а чоловік із друзями кудись умотав і до ранку його не було. У свекрухи гості розійшлися годині до п’ятої ранку.

Чоловік обіцяв, що першого числа ми підемо на санчатах кататись, а потім у лазню. Та куди там. Він рухався першого насилу. Та й мені було не до прогулянок і лазні – зовиця з чоловіком поїхали, а мені треба було допомагати свекрусі все мити і прибирати. Сама вона брала участь у цьому лише моральною підтримкою.

Першого я почувала себе сестрою милосердя – прибрала поле бою, а потім виходжувала “поранених” бійців. Насолоди не отримала ніякої. А на друге січня було заплановано прихід чергових гостей.

Загалом, мої новорічні канікули до п’ятого січня були жахливими та одноманітними – готування, прибирання. З дому я виходила кілька разів у магазин і собак погодувати. Ні лазні, ні санок, ні прогулянок на свіжому повітрі нічого цього не було.

З чоловіком я тоді посварилася, бо його aлко-марафон мені не припав до душі. Та й узагалі свята пішли коту під хвіст. Він ще й не розумів, на що я ображалася. І справді що! Приводу немає. Замість відпочинку та свята стала прислугою, а так усе гаразд.

Згодом ми, звичайно, помирилися, але новий рік у селі у його батьків ми більше не відзначаємо. Чоловік і не заїкався більше про це. Але тут знову почав розмови про те, наскільки класно можна провести новий рік у селі.

– Та й батьки звуть. Ми давно до них не їздили, – умовляє чоловік. – Цього разу все буде інакше.

А я не хочу ризикувати частиною своїх законних вихідних, щоб перевірити слова чоловіка, чи буде інакше. Відчуваю, місяць чекає спекотний, хоч і грудень. Якщо чоловік загорівся, то переконати його складно, але я поки що здаватися не збираюся.