Гірко було в порожню квартиру з пологового будинку повертатися. Про що завгодно могла мріяти, але не про це
Ми, молоді матусі, хотіли додому і не хотіли. Звичайно, на нас усіх чекали з малюками, але в пологовому будинку не так страшно, особливо з первістком: підкажуть, доглянуть. А потім як буде?
Але всі мають і маму, і свекруху, і подругу з дітьми. Тож додому хотілося більше, і нарешті лікарі нас порадували: завтра виписка.
Так сталося, що наша палата в одну ніч відстрілялася. Лікарі жартували, але вже так вийшло. І склали нас усіх поряд, зручно ж.
І ось ми обдзвонюємо рідних, радіємо: зустрічати завтра!
Дівчина біля вікна, Олеся, запевнила:
– Ой, у мене там мама вже наготувала нам все. Напевно, квартиру вилизала і з кварцовою лампою пройшлася, і обновок накупила, хоча від старшої все лежить. Напевно, і холодильник набила корисним. Вона і того разу все з дому винесла, що годуючим не можна, жодної ягідки не знайшла! А дитина не алергіком виявилася.
– А в мене чоловік там полірує все, не гірше за прапорщика. — Це вже Оленка, котра з первістком. — Його свекруха навчила, то вони вдвох могли б клінінгову фірму відкрити, слово честі. Вони й стіл для рідні організували, я впевнена.
Моя сусідка відмахнулась:
-Не до гостей тобі буде. Потрібно спокійно, без шуму. Домашня їжа, піжамка. А дитину ми тільки на сороковий день готові показувати, а краще пізніше.
Тільки я промовчала, перевела розмову. Страшно мені було й тужливо. Здогадувалася, що повернуся до звичайного свого будинку, ні кульок там не буде, ні столу святкового. Батьки живуть далеко. Чоловік обіцяв забрати, але чекати від нього ще й підготовки це занадто.
Швидше за все відвезе додому і вирушить до офісу, як завжди.
Я б ще краще полежала тут, у теплі. У селі на мене чекав невлаштований побут, чоловік на труднощі не звертав уваги і не прагнув зробити мій побут зручнішим. Навпаки, вважав, не його це діло, це я мушу навколо нього гарцювати. Я намагалася прикинути, як я піду за водою з немовлям і візком, і ніяк не могла уявити.
На щастя, чоловік за мною приїхав, і на диво навіть прибрав удома. Малий заснув, і ось що я почула:
– Я до брата поїду, там треба допомогти з картоплею. А ти поки що вечерю приготуй і мені на завтра з собою на роботу.
Так, саме це я мріяла почути від коханої людини!
У мене ще все болить, малюк нервується, погано їсть. А я маю відсунути його в кут і бігти готувати вечерю першого ж дня вдома. Невже брат сам свою картоплю не викопає?
Не було в мене ні памперсів, ні мультиварок, я сама прала і прасувала пелюшки, а заразом одяг чоловіка прала і прасувала. Годувала малюка та готувала чоловікові. Благо, мама якимось чуттям зрозуміла, що треба приїхати, інакше я не вижила б там.