Свекруха розповіла, що хоче на новий рік у подарунок. Отетеріла вся сім’я. Навіть свекр, який прожив із нею близько тридцяти років, і той не знав, як реагувати

З мамою чоловіка стосунки у мене непрості. Періоди мирного існування раптово змінюються хвилями причіпок по кожній дрібниці. Іноді складається враження, що їдеш на американських гірках. Причому неможливо передбачити, коли її вкотре зірве. Принаймні за шість років шлюбу я цьому не навчилася.

Основною проблемою вже котрий рік залишаються подарунки. Самостійно вгадати, що припаде до душі мамі чоловіка – той ще біг із перешкодами. Запитувати в лоб не виходить, на прямі запитання “мамо, що вам подарувати” жодного разу прямої відповіді я не отримала.

– Ой, та нічого мені не треба, все є. Що нам, старим, може знадобиться? Головне, щоб у вас все було добре, – зазвичай відмовлялася вона.

Але це брехня, дуже велика брехня. Обділити маму чоловіка подарунком – нажити собі cмертельного ворога. Але й самостійно вгадати, що зробити, не виходить. За всі роки я тільки один раз змогла догодити – тоді ми з чоловіком подарували їй наворочений кухонний комбайн.

У нього стільки функцій, що я втомилася, доки читала інструкцію. Ось цей подарунок потрапив у саме яблучко, свекруха сяяла, як новорічна ялинка.

Але, повторюся, це поодинокий випадок. Я тоді була окрилена успіхом і вирішила, що знайшла вихід – дарувати мамі чоловіка побутову техніку, що полегшує життя, тому на наступне свято ми подарували класну кавоварку. Кавe свекруха дуже поважає. Але тут подарунок до душі не припав, нам сухо подякували, і якби не свекр, то стояла б ця кавоварка десь у коморі.

Тож щороку в нас головняк із цього приводу. Тобто, не в нас, а в мене. Чоловік щасливо звалив вибір презентів на мою голову.

– Та я взагалі у ваших дамських штучках не знаюся. Про кухонний комбайн у житті навіть не подумав би, для мене це взагалі не подарунок, – пояснював свою позицію він.

Тож до нового року місяць, а в мене вже занили всі зуби від передчуття мук вибору. Але допомога прийшла, звідки я на неї зовсім не чекала. В якісь повіки свекруха вирішила сама сказати, що їй хочеться. Але її вибір вибив із колії всіх.

– Ось ви завжди скаржитесь, що не знаєте, що мені подарувати. Я вирішила, що цього разу полегшу вам життя, – узявшись у боки, заявила мама чоловіка.

Я в передчутті навіть з крісла підвелася. Що за диво дивне,? Невже до нового року в мене не буде сіпатися око і трястись руки? Ану, що вам, мамо, хочеться?

А захотілося свекрусі молодості. А саме бюст підняти на початкове місце, шкіру на обличчі підтягнути, шию зробити, як у молоденької лебідки. Усього лише. Вона вже десь пройшла консультацію і знає приблизну вартість всього цього пишноти. Всього якісь жалюгідні сто сімдесят п’ять тисяч гривень.

Коли було озвучено суму, десь вдалині завила в голос наша іпотека, помахали рукою стоматологічне протезування та ремонт у кухні, відпустка просто вийшла з чату. У шоці були всі, мені здається, навіть наш однорічний син подивився на бабусю, як на божевільну.

Зрозумівши, що пауза затяглася, свекруха надула губи і сказала, що ніколи нічого раніше в нас не просила, а тут раз попросила, а в нас такі обличчя. Дуже спірне твердження взагалі-то, але я була не в тому стані, щоб заперечувати її слова.

Ми поїхали додому, перетравлювати почуте, а свекр залишився з’ясовувати, з чого це дружина раптом вирішила так кардинально зайнятися своєю зовнішністю. Вона іноді місяцями може не фарбуватись і по півроку до перукарні не ходити, а тут одразу під ніж надумала лягти.

Я досі ще не можу прийти до тями від почутого. Із чоловіком ми цю тему не обговорювали. З одного боку, якщо свекрусі зараз подарувати щось інше, то наступного року можна ставити жирний хрест. Вже нерви мотати вона вміє.

Але з іншого – задовольняти її вимоги – теж такий собі захід. У нас таких грошей просто немає, і найближчими роками десять не передбачається. Повторюся, у нас однорічна дитина та іпотека.

Загалом, краще б свекруха й далі казала, що їй нічого не треба, а я б ламала голову, що їй подарувати. Це вийшло б набагато спокійніше. І дешевше.