Мама переконана, що дорослі діти повинні допомагати батькам. Але допомагати доводиться на шкоду сім’ї. Її навіть не хвилює, що вона обділяє внуків

Мене ростила одна мама, з моїм батьком вони ніколи не були розписані, але він чесно виплачував аліменти до мого повноліття. Хоча ми з ним жодного разу не бачилися. Це для мене було дуже дивно, але як було.

Дитинство моє припало на дев’яності, час непростий. Мама працювала, аліменти були, але жили ми все одно скромно. На основне вистачало, а якісь вишукування були виключно на великі свята – на новий рік чи день народження. Хоча мені здається, що тоді так усі жили.

Нині я вже сама мама, навіть двічі. З чоловіком одружилися п’ять років тому, молодшій дочці зараз виповнився рік, старшій за чотири. У нас іпотека працює один чоловік. Уявляєте фінансове становище? М’яко кажучи, не шикуємо.

Ми не планували так рано заводити другу дитину, але вирішили, що це є знак долі. Мало як далі життя повернеться.

Чоловік знайшов підробіток, щоб ми нічого не потребували. Я теж підробляю, веду соцмережі кількох компаній. Робота непильна, але й зарплата теж невелика. Заспокоюю себе тим, що це напрацювання досвіду, та й маленькі гроші кращі, ніж ніякі.

Вся проблема полягає у моїй мамі. Так би ми, напевно, навіть з іпотекою особливо не парилися, нам би вистачало, але мама з її переконанням, що дорослі діти повинні допомагати батькам, тягне з мене цю допомогу.

– Я тебе взагалі одна піднімала. Все найкраще тобі віддавала, працювала, щоб у тебе все було. Тепер твоя черга мені допомагати, – постійно повторює вона.

Я б і рада допомогти, але з яких коштів? Якусь суму я безболісно із сімейного бюджету можу викроїти, але це крапля в морі маминих потреб.

– Мені треба вилікувати зуб, пломба випала. Ні, до безкоштовної клініки я не піду, там черга на місяць уперед. Мені потрібні гроші на нормального лікаря, – дзвонить мама. Мається на увазі, що грошей на цього лікаря маю знайти я. І я стрибаю вище за голову і знаходжу ці гроші. Звичайно ж, урізаючи якісь свої покупки.

Також як і гроші на перукаря, нове пальто, манікюр та інші потреби мами. Доводиться крутитися, як на сковорідці, щоб викроїти з нашого невеликого бюджету гроші. Чоловік поки що нічого не каже, але я бачу, що йому це все не подобається, і лише питання часу, коли вибухне буря.

Минулого місяця свекруха вийшла на пенсію та запропонувала допомогти з дітьми.

– Старша в садок ходить, а з однією внучкою я вже якось впораюся. Виходь на роботу, вам гроші зараз потрібні, – пропонує свекруха. Я з вдячністю вчепилася за цю ідею. Свекруха має рацію, гроші нам дуже потрібні.

Новиною про те, що я виходжу на роботу, я поділилася з мамою. У відповідь почула, що це чудова новина, вона рада.

– Дивишся, відправиш мати влітку відпочити. Бо нормально у відпустку вже сто років не їздила.

Сто років? Вона два роки тому їздила відпочивати до Туреччини! Я на морі востаннє була ще у початковій школі. У мене діти жодного разу на морі не були, а тут я маю забезпечити маму відпочинком, а діти і без відпочинку перетопчуться.

– Діти все одно нічого не запам’ятають. Їм поки що в озері, що в морі все одно, де плескатися. Ви з чоловіком молоді, у вас ще будуть моря. А ось я вже у віці, мені або зараз життям насолоджуватися, або ніколи.

Звичайно ж, мені також було нагадано, що мати мене виховувала, все найкраще мені віддала, все життя на мене поклала, тому я їй тепер винна. Мамі лише п’ятдесят п’ять років, щось рано вона потребувала всеосяжної допомоги.

Дай їй Бог пожити якомога більше, але якщо так і далі триватиме, то мої діти виростуть у злиднях, бо мамині апетити ростуть набагато швидше, ніж наш дохід. До того ж я теж молода, хочеться і для себе пожити. Чи мені потім теж на дітях виїжджати, повторюючи мамині слова?

Я не проти допомагати, але саме допомагатиму. Коли буде можливість для цього. Мама не голодує, не хворіє, ще сама працює. Але постійно тягне з мене гроші, хоча знає, що маю двох маленьких дітей, іпотеку і донедавна працював тільки чоловік. Це вже не допомога, а якесь здирство.

Поки всі ці слова я прокручую в голові і готуюся для розмови з мамою. Не знаю, що вийде, але так жити більше не можу і не хочу.