Все краще розумію чому тато пішов з сім’ї. Тепер мама з його шиї на мою перелізла. Більше для мене він не зрадник

Я росла в повній і, як мені здавалося, міцній сім’ї. Мама не працювала, займаючись господарством та мною з братом, а тато приділяв багато часу роботі. Так живе багато хто, тому для мене не було в цьому нічого дивного. Ми разом їздили у відпустки, проводили вихідні у бабусь, ходили у кіно.

Сварок між батьками я не пам’ятаю, але зараз думаю, що вони були частенько, просто від нас, дітей це дуже вміло приховували. Жодних скандалів при нас, батьки навіть голос один на одного не піднімали. А якщо тато був іноді похмуріший, ніж зазвичай, то я не пов’язувала це з проблемами в сім’ї.

Звістка про розлучення батьків розлетілася, коли я вже три роки була одружена. Брат цього року закінчив своє училище і поїхав служити, став офіцером. Я ж одразу після маминого дзвінка кинулась до неї, щоб заспокоїти, підтримати та з’ясувати, що в них там сталося.

На заспокоєння довелося витратити кілька годин, перш ніж я змогла добитися від мами зв’язної розповіді, що сталося. З її слів виходило, що нічого не віщувало такого результату. Буцімто батько на рівному місці влаштував скандал, а потім зібрав речі, на порозі заявив, що подає на розлучення, після чого пішов у невідомому напрямку.

Думки в голові клубочилися різні, я чомусь вирішила, що батько пішов до іншої жінки. Ну не могла ж людина просто так зруйнувати шлюб, який тривав уже двадцять п’ять років! Заспокоївши маму і уклавши її спати я стала дзвонити батькові.

– Доню, я просто втомився. Твоя мама – дуже важка людина, мені з нею важко. Я дотерпів до того моменту, коли ви з братом встанете на ноги, а тепер я хочу пожити для себе, це все, що тато відповів мені на всі мої запитання.

Таке виправдання не видалося мені переконливим. Двадцять п’ять років терпіти, а потім за мить все порвати – це якось надто фантастично звучить. Вони навіть не сварилися, думала тоді я.

Питання ще в тому, на що мама тепер житиме. До пенсії далеко, а вона ніколи на моїй пам’яті не працювала. Виходить, що батько кинув її напризволяще. Хто візьме на роботу жінку без досвіду з віком, що підбирається до п’ятдесяти років?

Батькові я тоді наговорила дуже багато різких слів, а він тільки сумно сказав, що сподівається, що я колись зможу його вчинок зрозуміти. І я зрозуміла, причому на це навіть не знадобилося дуже багато часу.

Почалося все зі щоденних маминих дзвінків. Їй було сумно та самотньо, вона вимагала до себе уваги. Я її з одного боку розуміла, важко ось так втратити опору під ногами. Думала, що через кілька місяців вона зможе відволіктися. перейти, перебудуватися, але ні через два, ні через три місяці нічого не змінилося.

Мама дзвонила мені в обід і ввечері. В обід довго розмовляти не виходило, адже я на роботі, а ввечері доводилося якось лавірувати між домашніми справами та маминими стогнаннями та скаргами, які лилися безперервним потоком. Весь вечір я проводила з трубкою біля вуха, на чоловіка часу майже не залишалося. Кожен день.

Були з її боку і претензії щодо забезпечення. Ми зателефонували з братом і вирішили скидатися, щоб мама могла нормально жити. Але багато грошей у нас не виходило – брат тільки вийшов на службу, та й у мене хоч зарплата нормальна, але й про свою сім’ю забувати мені не варто.

Шляхетний жест зробив батько – він залишив за мамою квартиру, яка взагалі за документами його, і погодився оплачувати повністю комуналку. Від мене були потрібні лише свідчення лічильників, бо між собою батьки взагалі не контактували.

На місяць виходило, що ми з братом виділяли приблизно по три тисячі кожен на маму. Тобто на життя вона гроші мала. У нашому місті на ці гроші можна жити місяць. Але мамі постійно не вистачало.

– Ну то й що, що я тепер самотня? Це ж не означає, що я маю на себе рукою махнути! – гордо скидала голову мама після походу в салон краси, чи коли хвалилася новою кофтою та пальто. Хоча шафа в неї ломилася від речей і до цього.

– На їжі економити – остання справа! – фиркала мама, коли я приголомшено розглядала вміст її холодильника. Там і буженина, і фрукти, і солодощі, і м’ясо. Ми з чоловіком собі таке щодня дозволити не можемо.

Зрозуміло, з таким розмахом мама вилазить за межі відведеного бюджету, а потім плачеться, що в неї скінчилися гроші. Тягнути її потреби – дуже витратна справа. Чоловік уже висловлює невдоволення.

До того ж з’ясувалося, що мати зовсім несамостійна. Зламався душ – нехай зять приїде. А він у відрядженні. Кажу, виклич сантехніка, а мама починає, а давай ти сама подзвониш, а приїдь, коли він лагодитиме, а то мені незатишно. І так у всьому. Вона навіть не знала, де лічильники на воду стоять, цим раніше тато займався.

Я вже не витримала і постаралася спокійно пояснити мамі, що її занадто багато в моєму житті. У мене є чоловік, свої потреби та турботи, але я маю все кинути і займатися виключно її справами та проблемами. Брат далеко, його не дістати, щоб він приїхав і танцював навколо мами.

– Так я й знала, що залишусь зовсім одна. Нікому не потрібна – чоловік покинув, діти відвернулися, хоч помри, всім начхати, – почала знайому пісню мама. Її вона заводила щоразу, коли я не бігла з усіх ніг займатися її проблемами. Я тримаюсь із останніх сил.

Нещодавно був день народження тата, на який він мене запросив, а я подумала та погодилася. Я давно вже не звинувачую його в розлученні. Багато чого сталося, через що мені довелося подивитись інакше на їх із мамою шлюб.

Під час застілля ми змогли з татом вибрати момент і поговорити наодинці. Виявилося, що така поведінка мами, від якої мене вже тиняє, це нормально. Тут стрес жодної причини не зіграв, вона завжди була такою, тільки нам це не показували. Всі ці принади лилися на батька.

А він усе це в нон-стопі терпів чверть століття, допоки ми з братом не подорослішали і не стали сильно на свої ноги. Терпіння у нього залізне, звичайно, мені такого й не снилося. Ще й рік не минув з моменту їхнього розлучення, а мама мені вже всю голову проклеювала своїми проханнями, вимогами, докорами та примхами.

Не знаю, як далі поводитися з мамою. Вона як пилосос, що витягує гроші, час, сили та нерви. Через неї мій шлюб уже почав давати нахили, чоловікові законно не подобається те, що відбувається, вимагає, щоб я припинила спускати стільки ресурсів на тещу.

Але й кинути маму напризволяще мені не дає совість. Поки що я балансую на цій тонкій грані, але скоро доведеться приймати рішення, а я не знаю, яке.