Набридло, що дружина цілодобово з дому не виходить. Ні працювати не бажає, ні розвиватися

У мене справді сил жодних моральних не залишилося, навіть додому не хочеться йти. Я завжди мріяв про шлюб, як про щось приємне для подружжя. Але хіба це логічно? Навіщо одружуватися, щоб життя зробити гіршим?

Я хотів, щоб повернувся з роботи — а вдома все прибрано, чистота, вдома гарна чепурна жінка ходить. Щоб на столі свічки горіли та вечеря, як у ресторані. Адже це не важко? Щоб вона була рада мене бачити, щоб голова боліла.

Коли ми з дружиною готувалися до весілля, але вже з’їхалися, наші будні були такими. Я з ніжністю їх згадую досі, адже вона була справжньою досконалістю.

І зовні моя дружина була красунею, і постать, і личко. Доглянута, ошатна, надивитись на неї не міг. А яка господиня! А яка легкість на підйом! Будь-якої миті ми могли підірватись і махнути то в сусіднє місто, то в нічний клуб.

І після весілля все тривало так само: ми проводили разом час, знаходили якісь спільні справи. Дивувалися, ну хто вигадав, що у шлюбі все стає погано?

Все наше щасливе та безтурботне життя тривало до вагітності дружини. Дитину я хотів, звісно. Але якось абстрактно, колись потім.

А дружину накрив сильний токсикоз, вона не їла, її каламутило, нічого робити не могла. Лікарі регулярно клали її на збереження, тож і про солоденьке довелося забути, і навіть про чистий будинок. Я навіть готувати навчився, чого у житті не хотів.

Чекав, народить, і все вдома стане як і раніше. Ха!

Сина вона мені народила. Тільки з ним у наше життя прийшли пелюшки та пляшечки, крики та безсоння, запах підгузків. З дому не зірвешся, солоденького не допитаєшся.

Жінці-то вона спить цілими днями, вдома ж, а я не виспався на роботу.

Потім дочка народилася, стало ще гірше.

І де моя красуня-дружина? Тепер по дому ходить бабища жирна, яка забула, де роблять манікюр. Як же, пів тисячі їй на себе шкода, краще дитині щось купити! А мені дивитися на це опудало накажете?

Зварила суп – вже удача. Я очі заплющую, не лаюся. І за це вона ще й незадоволена, скаржиться, що втомилась і не виспалася. Що я допомагати повинен, уявляєте?

Я не розумію: діти чудово грають один з одним.

Вона за день тільки до магазину сходить, приготує щось і нічого більше не робить. Але яка ця робота? Хіба це не жіночий обов’язок — тримати будинок у чистоті та готувати? А прогулянка для магазину взагалі відпочинок на свіжому повітрі, навіть у спортзал не треба.

Пилю її, приведи себе в порядок. Вона киває на дітей: то одному взуття купувати, то іншій окуляри треба. Грошей немає на салони. Але на мене можна знайти можливість і повернути собі пристойний вигляд. Значить, не хоче.

А якщо не хоче — значить, маю право бути з тією, хто хоче, кому соромно в запраній футболці перед чоловіком ходити. Хоче так жити — нехай живе, платитиму аліменти, багато хто так робить.