Все життя була ідеальною дружиною, поки мій семирічний син не відмовився прибирати свої іграшки, заявивши, що не зобов’язаний цього робити, адже це “бабська робота”, мама прибере – так йому тато сказав. Ввечері з чоловіком була ґрунтовна розмова

У мене перед очима завжди був приклад бабусі, мами та старшої сестри. Всі вони були ідеальними господарками, які жили виключно інтересами сім’ї та її потребами. Мама встигала попрацювати, вдома щодня був свіжий обід та вечеря, бо вона працювала у школі та в обід уже звільнялася. А що вона потім зошити до півночі перевіряє, то це вже справа десята.

Тато в мене досі не знає, де в нього чисті шкарпетки лежать. Мама йому все підготує та віддасть. І тапочки принесе, і стіл накриє, і мух стане відганяти. Тата з пилососом чи ганчіркою я не бачила ніколи. Але й він не просто на дивані просиджував, робота в нього була напружена, приходив він часом пізно, а заробляв дуже добре. Це дозволило йому купити мені та сестрі по квартирі.

Мама могла б і не працювати, але не вважала, що це правильно, її внесок у сімейний бюджет теж мав бути.

Маму так виховала її мама, наша бабуся, а мама так виховала нас із сестрою. Старша сестра вийшла заміж на п’ять років раніше за мене і повністю копіювала поведінку мами. Навіть вона вивчилася на педагога. Теж народила дітей і намагається все встигати. Я була в неї в гостею – будинок повною чашею.

У своїй сім’ї після заміжжя я почала вибудовувати такий же побут. Все сама, все зроблю, все встигну та зможу. Мій чоловік хоч і часто повертався пізно, але таких заробітків, як у тата чи чоловіка сестри, не мав. Я ж завжди його заспокоювала, говорила, що згодом він зробить кар’єру, адже він такий талановитий.

По хаті чоловік не прагнув щось робити, до весілля він жив з батьками, і свекруха сина оберігала від “бабської” роботи, до якої відносила всі хатні клопоти. До чоловічих належав ремонт та перенесення важких речей. Але у чоловіка грижа, тому тяжкості теж відпадали, залишався ремонт. Але він за роки шлюбу був один, і робили його інші люди.

Я ж крутилося білкою, намагаючись все встигнути і не випадати з ролі доброї дружини. Але я втомлювалася, просто по-звірячому втомлювалася. Два роки тому я народила другу дитину.

Вагітність і пологи далися важко, я ледве пересувалася, а чоловік замість того, щоб стати моєю підтримкою і опорою, висловлював своє невдоволення неготовою до його приходу вечерею, невчасно випраною сорочкою та іншими побутовими дрібницями, якими зазвичай займалася я.

Я продовжувала намагатися, як би важко мені не було. Мама і свекруха в один голос примовляли, що нічого героїчного не роблю, це звичайна жіноча частка. І в це я вірила, хоча всередині назрівав якийсь тугий грудок, який ставав тільки більшим. Від кожного знецінювання моєї праці, від кожного злого глузування чоловіка, від кожного моменту, коли огризався старший син.

Вибухнув цей ком, коли мій семирічний син відмовився прибирати свої іграшки, заявивши, що не зобов’язаний цього робити, адже це “бабська робота”, мама прибере. Так йому тато сказав.

Іншим часом я б якось звела все до жарту і сама прибрала іграшки, але тут мене накрило хвилею жалю до себе, злості на себе ж, образою і якоюсь безвихіддю. Це була якась дика істерика, з якою я змогла впоратися лише за годину.

Увечері з чоловіком була ґрунтовна розмова. До його приходу я вже заспокоїлася і спромоглася зібрати в купу думки. До чоловіка я хотіла донести, що мені важко, я не впораюся і потрібна допомога. Але натрапила я на стіну нерозуміння.

– З чим ти не впораєшся? З дітьми? З прибиранням? Готуванням? А хто цим повинен займатися? Я тебе зараз годую, поки ти в декреті сидиш, а ти хочеш перекласти на мене ще свою роботу. А ти чим займатимешся, диван тиснути?

Так прикро стало, що чоловік не почув, що хотіла донести. Я ж не просила повністю взяти на себе обов’язки по дому. Тільки допомогти – сходити за продуктами, посидіти ввечері з дітьми, щоб я могла сходити в душ нормально, не розкидати речі, допомогти раз на тиждень з прибиранням. Адже син росте і бере приклад з тата, а тато по дому не робить нічого.

Ми посварилися, а у фіналі сварки чоловік заявив, що він без мене чудово проживе, а от я без нього не виживу. Ну що, побачимо. З цього дня я вирішила, що підроблятиму. У мене раніше була практика роботи репетитором, тепер настав час відновити ці навички.

Почалася холодна війна у нашій квартирі. Я перестала бігати за чоловіком, перестала йому готувати, прати, прасувати – він і без мене проживе. Я готувала собі та дітям, прала та прасувала так само. З роботою вийшло складніше – мама і сестра відмовилися сидіти з малюком, заявивши, що я займаюся власноручним розвалюванням свого шлюбу.

– Яку ж дурість ти вигадала – не годувати чоловіка! Правильно він усе сказав тобі, не знаю, на що ти там образилася – він і працює, і по дому ще шурхотіти повинен?

– Але я коли працювала, то і домом займалася, і нічого.

– Ну, люба моя, ти жінка, це твоє пряме призначення.

Призначення… Неначе я не людина, а якийсь агрегат для того, щоб полегшити життя чоловікові. Але для мами ці слова не образливі, а цілком звичайні. І мені вона відмовилася допомагати навідріз, порадивши миритися з чоловіком та перестати бунтувати.

Сестра була такої ж думки, а до свекрухи я навіть звертатися не стала, знаючи, що чоловік їй вже наябіднічав, і його мама вкрай незадоволена моєю норовливістю.

Виручила мене подруга, з якою ми разом у школі працювали. Вона погодилася забирати малюка, поки я бігаю по учнях. У неї самої дітей немає, тому з моїм вона порається із задоволенням. Старший син справляється вдома і без нагляду.

У такому ритмі живемо вже другий місяць. Я повертатись до старого порядку не збираюся. Давно час було розставити всі крапки і перестати бути надто зручною. Не скажу, що мені легко, ні. Але зараз або я переломлю ситуацію, хай навіть через розлучення, або на все життя залишуся для своїх чоловіка та дітей звичайною прислугою, яка виконує “бабську роботу”.

Старшого сина я до порядку вже привчила, молодшого виховаю так, щоб він навіть не подумав ніколи заявити про “бабську роботу”. А чоловік нехай думає, як йому далі поводитися.