Не розумію, чи егоїст у мене чоловік, чи просто не може впоратися з голодом. З’їдає з холодильника все, й дитяче харчування в тому числі, навіть про дитину не думає, не говорячи вже про мене

Та що ж таке, сварюся я, знову бананів жодного не залишилося. Невже не можна було більше купити? Або не з’їдати відразу три, ну куди стільки вміщується?

– Ді-і-ім? — чоловік озирається, розуміючи, про що я спитаю його.

– Ну, з’їв я банани, і що? Так захотілося.

– Ну Дім, знаєш, що дитині фрукт потрібен, хоча б половинку залишив! Тепер солодкого вимагатиме…

– Ну, сходи та купи, — відмахується чоловік, — вони завжди є.

Я б віддала перевагу не по магазинах бігати, а спокійно діяти за планом і все встигати по дому. Адже чоловік за дитиною не подивиться, у нього на компі чергова битва. І під тим самим приводом за бананами вдруге він не піде.

Він упевнений: раз він зараз один працює, то він і головний, ще не вистачало у власному будинку боятися банан з’їсти. Або сирок останній. Або решту фруктів. Тефтельки. Рибку. Горошок…

Я навіть подумую про окремий холодильник у подруги-сусідки, бо чоловік може зжерти навіть дитяче харчування з баночок, воно смачне. І одразу тижневий запас, що йому ті 40 грамів!

Синочку нашому півтора, я його ще гзудьми потроху годую, але й нормальну їжу він їсть, правда, не всяку.

Одружені майже п’ять років, квартира в іпотеці, вклалися приблизно порівну. Спочатку чоловік продав свою стару однушечку і ми оформили іпотеку. Мої батьки подивилися на цю справу, продали бабусину квартиру, грошей вистачило на дві третини основного боргу. Завдяки їм у нас скоротилися платежі, на відсотках теж заощадили, але цей хвіст чоловік уже потроху платить сам.

Вважає, важко йому доводиться. А батьки досі впевнені, що егоїст він, яких світ ще не бачив. Вони це ще на нашому весіллі зрозуміли. Ми свого часу вирішили одружитися, як наші батьки: у квартирі провести сімейне свято та все. Їжу приготувати, з рідними трохи посидіти, я завжди саме так мріяла та й гроші нам самим потрібні.

І я тоді нарівні з іншими жінками крутилася на кухні, готувала на завтра і салати, і м’ясо маринувала, і нарізки, щоб з ранку заправити соусом, в духовці розігріти або запекти — і все.

Так мій чоловік поруч крутився і під’їдав все поспіль, не думаючи про завтрашнє свято. Навіть торт до холодної лоджії не доніс. І прикраси обжер і шматок ще вирізав. Образилася тоді на нього, мало не з глузду з’їхала в спробах замаскувати збитки.

Його мама відмахувалася, мовляв, нервує. Але він за п’ять років анітрохи не змінився. Настільки набридло, що розлучатися хочу. Страшно тільки, як поведеться, коли квартиру треба буде ділити.