Ось є такі люди, які радять усім бути простіше. Ось у них виходить, люди до них тягнуться. З цими людьми хочеться зробити все, щоб не тяглися до мене, а подалі трималися. От моя тітка  якраз із таких. Приїхала вона з села, привезла домашні закрутки, сало і заявила: ми ж сім’я, все у нас спільне. Буду у вас у місті жити, не хочу додому

З тіткою Марією ми колись в одному селі жили, але що я, що мій чоловік, залишатися в глушині не хотіли. Точно знали, треба в місто, в селі або спиватися, або жити у злиднях безпросвітних. З усієї роботи – корівник. Нічого поганого не можу сказати, багато хто так і живе, але я хотіла більшого.

Навчалася, вступила до технікуму, стала медсестрою. Виїхала до районного центру, зустріла майбутнього чоловіка. Він у нашу лікарню на практику приїхав, я вже заочно навчалася. Ну а чоловік уже мене до себе в місто забрав. Він раніше там зачепився, доучувався вже, і роботу заздалегідь знайшов, чекали.

Помешкання спочатку знімали, потім влізли в іпотеку. Намагалися виплатити раніше, щоб зменшився платіж за місяць, коли банк перестав нас напружувати — я завагітніла старшим, потім молодша з’явилася.

Звісно, ​​ми рідню не закинули, підтримуємо спілкування. Уклад у нас теж сільський, ми намагаємося і запаси робити, і марно не витрачати грошей. Мама навчила бути гарною господаркою. Якщо у родичів, щось трапилося, їм завжди знайдеться місце в нашому домі, допомагаємо проблеми вирішувати.

Але моя двоюрідна тітка вирішила, що жити в селі одна суцільна проблема.

Приїхала, питає:

– Я б у вас на тиждень затрималася, якщо ви не проти? Хочу на роботу влаштуватися, як дадуть аванс одразу житло знайду. Будинок ще продаю поки що.

Приїхала наша тітонька, привезла сільських закруток та сала, перший день був чудовий, душа в душу.

А потім я тільки диву давалася.

І першому тижню, коли тітка просто спала та їла. Іноді виходила прогулятися, але запевняла:

– Чергу на медогляд чекаю, мають подзвонити.

Усі вже зрозуміли: або кинули її, або взагалі не чекали І тітка почала ходити по співбесідах. Але їй не подобається.

– Навчатися на курсах? Ще чого, хай спершу візьмуть.

– Здати тест? Ще чого не вистачало, я не для цього закінчувала училище.

– Під’їхати? А таксі оплатять?

Сидить удома, від’їдається, спить.

Я дивлюся, вона з вітальні раптом у дитячу перебралася, а всяке барахло доньки перетягла до вітальні:

– Я доросла жінка, мені потрібна окрема кімната!

– Тітонько, донька тут удома, а ви в гостях!

– Нікому не потрібна-а-а-а… — заридала раптом вона. Я аж поперхнулася.

А від тітки вже неслось: могли б і відразу кімнатою поступитися, неправильно дитину виховуємо. І лікуємося не так, і їмо не те. І заміж за кого попало вийшла …

Коли я звеліла їй повернути все, як було, а потім збирати речі, тітка раптом сказала племінниці:

– Погань така! Навіть за пивом збігати не змусиш!

Тут чоловік не чекав, поки вона речі збере. Виставив на сходи, і її барахло слідом. Родичі обурюються, що літню людину на мороз, але щось не поспішають у себе тітоньку селити. Чи може знають щось?