Подруга вважає нашу з чоловіком дачу своєю територією, вже й не знаємо, як стримати її претензії

Ми з чоловіком спадкові селяни, нам близькі ці цінності: посадити дерево, облаштувати місце, де живеш, пустити коріння… Звичайно, міське життя вигідніше та зручніше, але хотілося і власний ґанок, і власну яблуню над ним.

Батьки наші, як на пенсію вийшли, теж у міських джунглях від нудьги маялися, але постійне життя в селі їх лякало: краще жити ближче до поліклініки та супермаркету.

Ось і скинулися ми навпіл: мої мама з татом і ми з чоловіком, викупили будиночок його бабусі, ту саме в місто перевезли.

Будиночок ґрунтовно перебудували, тільки фундамент залишився. Потроху облаштували запущену ділянку, ось уже і ягідник заплодоносив, і фрукти перші дозріли.

Друзі були впевнені, часто за містом фестивалюватимуть із нами. Але якщо займатись дачею постійно, розважатися не вийде, роботи вагон. Збираємо їх тільки раз у мій день народження, річка тепла, банька топиться. Ну і наприкінці сезону, восени. Взимку приїжджаємо з перевіркою, теж лазню топимо.

Відвадили халявників легко. Поставили умову: день працюємо, вечір відпочиваємо. Справедливо ж?

Друзів на дачі поменшало, але багато хто дійсно приїжджав до нас допомогти, сміявся: фітнес на свіжому повітрі. А ось моя улюблена інститутська подружка розчула нову умову на свій лад: ми з чоловіком день працюємо, потім увечері з нею відпочиваємо.

Їде до нас коли на думку спаде, навіть з дитиною, їй ж свіже повітря потрібне і вітаміни! Сама насолоджується відпочинком, поки дитя по грядках лазить, не стежить за ним.

І їй навіть не спадає на думку, що ми не садили на неї з дитиною, її маму та бабусю. Приїжджає з порожніми руками, допомоги від неї немає – але їде з пакетом всього-на-всього. Про приїзд не попереджає, свої ж!

Не думає, що нам із чоловіком іноді треба побути вдвох. Що іноді можуть відпочивати на дачі й батьки, вони теж не старі ще люди, які хочуть час удвох провести.

Намагаюсь їй прямо говорити, що місця не буде, батьки приїдуть. Що вона недоречна, у нас із чоловіком побачення. Але вона сліпне і глухне, щойно заходить про це мова, відмахується: спить і на підлозі.

Зрозуміло, ніхто їй на підлозі спати не дає. І тато мій поступається місцем, і чоловік. Я з ними лаюся: раз поспить, застудить спину — перестане тягатися.

Навіщо вона потрібна? Жодного разу кропу не полила, а возить його додому оберемками. Дрова на неї витрачай, продукти. Не потрібна мені така подруга, але в нас не прийнято гостям грубити. Ось як відвадити?