Невістка забороняла бачитися з онукоми, якщо ми їй з сином квартиру не віддамо. Але прогадала – і онуки виросли, як чужі, не з’явилося між нами ні любові, ні прихильності
Звичайно, це сумно і навіть дивно, у нормальних сім’ях все по-іншому відбувається. Але тут що вийшло, те й вийшло. Я визнаю, що байдужа до онуків, і навіть не хочу виправдовуватися. Можу лише сказати, що прийняти цю ситуацію було непросто, довелося і поплакати, і понервуватись.
Не хочеться лаяти невістку, швидше за сама я не ідеальна свекруха, але стосунки у нас з першого дня не склалися. Не зуміла до дівчинки підхід знайти, розуму навчити. Познайомилися, вона все цікавилася, звідки у нас квартира, ненароком випитувала:
– Але ж і Андрія частка тут є, вона офіційно оформлена?
Тільки частки тут не було. Ми з чоловіком ще по молодості працювали на хімкомбінаті, так і заробили на свою трьохкімнатну, а її вже поміняли, коли роботу змінили. А коли почалася свистопляска в країні, поквапилися швиденько, встигли вступити до кооперативу.
Накопичення батьківські ще встигли вкласти, а потім батьків не стало. А ми не задирали лапки, інформацію шукали, крутилися, як могли, але купили ще дві однокімнатні синам на майбутнє. Щоб не тягли з нас розмін, щоб не гнали з насидженого місця на старість.
Видали їм кожному ключі, дах є, далі самі хай хоч міняються з доплатою, хоч здають, як хочуть. Але хитра сільська Марічка вирішила: треба головне якнайшвидше народжувати онуків. Бабця з дідом прикиплять, віддадуть усе.
– І переїжджайте в однушку, а ми, молода сім’я, в трьокімнатну— Вона не просила, а вимагала, — ви пожили, і нам дайте пожити.
– Так ми житлом забезпечили і себе і вас, тепер ви крутитеся!
– А не поміняємося, так з онуками не побачитеся!
Ми з дідом руками сплеснули, яка нам невісточка попалась!
Їй потрібна безкоштовна нянька для дітей 24/7, її замашки вже зрозуміла. Так вона навіть використовувати нас — і то вважає честю, правом, яке заслужиш ще ціною квартири!
Нахраплива, нахабна, всіляко винаходила способи не підпускати нас до онуків. Незабаром вона зрозуміла: прогадала. Тепер і хочеться кудись дітей сплавити та відпочити. Та хоч до магазину збігати. Але ні, і ми охолонули, і онуки нас не знають.
Сподіваюся, підростуть — налагодиться спілкування. А ні — то в нас і інший син є.