Наші з чоловіком мами один одного терпіти не можуть, а ми від цього страждаємо

Знайомство батьків не склалося якось з першого моменту. Точніше, з татками проблем не виникло, а от мами чомусь одразу один одному не сподобалися. Причина такої взаємної антипатії мені досі не зрозуміла. начебто жодних передумов для цього не було. Ну чи просто я не помітила.

Проблеми намалювалися вже на стадії підготовки весілля. Мами тягли нас у різні боки. Якщо одна радила рожевий колір оформлення, друга топила за фіолетовий. Під час розсаджування гостей репет був невимовний, ведучого вибирали теж дуже довго, бо одна підсовує одного, друга іншого.

Якби ми з чоловіком не усунули мам від підготовки, весілля б не відбулося. Але ми відправили обох мама відпочивати, самі все обрали, все вирішили і не дозволяли їм близько підходити до цих питань. Тільки це врятувало наше торжество.

Після весілля ми одразу вирішили, що краще влаштуємося ще на дві роботи, але жити з кимось із батьків не станемо. Це було б cмеpті подібно. Навіть просто з’їздити у гості до когось із них було проблемою.

Наприклад, ми збираємося до свекрухи. Вона зателефонувала ще у понеділок, запросила на суботу, бо там приїжджають якісь родичі та буде родинна вечеря. Моя мама про це дізнається і починається.

– Правильно, біжи до свекрухи, що тобі рідна мати! Давай-давай, їдь, мати й на самоті посидить, – зі сльозами в голосі казала мені вона.

– Яка самотність, мам? Вам із татом зайнятися нічим?

– А то ти свого батька не знаєш! Піде у свій гараж і не видно його.

Обіцяти, що ми приїдемо в неділю чи наступного тижня, але це також не вихід. Типу, до свекрухи за першим покликом, а до мене за залишковим принципом, ніби послугу робите.

Свекруха, до речі, поводиться не краще. Варто нам зібратися до моєї мами, як у неї одразу піднімається тиск, лопаються труби, відвалюються крани та відбуваються інші катаклізми.

За одним столом їх зібрати неможливо. Після весілля першим святом був мій день народження. Я планувала, що відзначимо його вдома вузьким колом – чоловік, мої та його батьки. Мама стала в позу, що якщо там буде свекруха, вона не піде. А як я можу її не запросити? Це неввічливо, до того ж вона мені нічого поганого не зробила, щоб так поводитися.

Але мама була непохитна – або вона, або свекруха. Я тоді пішла в неї на поводі і не запрошувала батьків чоловіка. Негарно, звичайно, але тоді мені здавалося, що я все роблю правильно. Свекруха якщо й образилася, то виду не подала і це ніяк не прокоментувала.

Потім був день народження чоловіка, моїх батьків теж запросили, але мама сказала, що свахи бачити не хоче. Я на той момент уже втомилася від цієї позиційної війни, де нас із чоловіком роблять крайніми, тому жорстко мамі сказала, що або вона закінчує дитячий садок, або більше її ніхто нікуди не покличе.

Мама образилася і сказала, що тепер я можу її нікуди і не кликати, вона сама не прийде, якщо мені спілкування зі свекрухою важливіше, ніж з рідною мамою.

Але за дев’ять місяців таки довелося її відучити від своїх принципів – у нас із чоловіком народилася дочка. Тут уже було не до викрутасів, обидві бабусі навколо внучки кружляли і розчулювалися. А потім почалося пекло.

Мені навперебій почали сипатися поради, мами приходили в гості одночасно і постійно гризлися між собою, часом навіть про онуку забуваючи. Один одному гидоту наговорять, а потім до нас із чоловіком апелюють, мовляв, ти що, дозволиш у твоєму домі так розмовляти з твоєю мамою.

Спочатку ми намагалися гасити конфлікти, хоча ні сил, ні бажання не було. У нас маленька дитина, не хочеться ще й з дорослими тітками сюсюкатися і вирішувати якісь надумані їхні проблеми. Мами понаводилися по черзі ображено йти, грюкаючи дверима.

Нас із чоловіком це дістало, ми просто перестали їх пускати. Жодна, ні друга тепер у наш дім не приходять, бо поводитися не вміють. Тепер вони на нас обидві скривджені, але вважають, що їхньої провини у події немає, винна інша сторона.

Не знаю, як виправити цю ситуацію, хочеться вже миру та спокою в сім’ї, щоб ніхто ні на кого не ображався і не виносили нам мозок.