Сину задали твір про маму. Приніс перевірити татові і не зрозумів, чому той став плакати. Батько лише просив про нього нічого не писати

Ох ці діти! Усе розкажуть і все перебрешуть, не все зрозуміють, але додумають, що не бачили і не зрозуміли. І розкажуть усім, якщо їм лише рота не заклеїти.

Нашому я взагалі заборонила б хоч щось розповідати, як видасть — сусіди потім косяться.

Якось думали, пуховичок старшій дочці купити чи модну штучну шубку, як її називають, із чебурашки.

– З чебуреків, — пояснив молодший бабусі, — у Тані із чебуреків шуба.

Або сварилися ми з чоловіком, таке зрідка трапляється.

– Не дочикаєшся від тебе допомоги, — кипіла я, — у побуті безпорадний, як немовля, немов у мене ще одна дитина.

Ну і?

– А у мами ще одна дитина, – загадково починав синок, – це тато…

– Звичайно, тато, – на автопілоті підтверджували бабусі, – від кого ж ще?

Але насторожилися, а я потім вислуховувала від друзів та сусідів привітання з майбутнім поповненням.

Все, що ми могли – тільки дочекатися, коли син почне краще розуміти. Бабусям теж не в радість було чути:

– Нам сказали, гарне — це обличчя, а страшне — це морда. Бабуся свою морду помадою фарбує.

Загалом, не знаю, що було в голові їхньої вчительки, коли вона задала їм додому твір до восьмого березня про маму. Може експеримент ставили? Ми раніше з дочкою тільки виклади писали, і то маленькі.

Моя власна вина – попросила батька помилки перевірити, сама не зазирнула. Ось і забрав син текст до школи. Справжній, автентичний, написаний без маминої допомоги.

“Моя мама найдобріша. Так мене вчать говорити бабусі та тато, навіть коли моя мама свариться, що я з’їв усе солодке.

Ще матуся найкрасивіша у нас у під’їзді, бо всі інші у нас старі й навіть вусаті, а мама ходить до тітки Олени та вищипує свої вусики. Вона каже, що з вусиками гарно лише татові. Зате інше волосся вона не вищипує, а навпаки, тьотя їх їй нарощує. Тому вона має довгі вії і навіть має спеціальний хвіст для голови.

Голова у мами більше, ніж тата, бо мама каже, що вона розумніша, але тато не повинен цього знати. Вона сподівається, що я виросту і буду розумним, як вона. Щоправда, тато теж каже, що я маю бути розумним, як він, бо у мами жіночий короткий розум. Але у жінки теж є розум, тому я не турбуюся.

Я люблю найбільше, коли мама смачно готує, а ми з татом ідемо у похід і беремо з собою маму. Тоді вони з татом весь час сваряться і не встигають мене виховувати.”