Як тільки я отримала документи, що іпотека виплачена, свекруха відразу примчала і показала своє істинне лице

Ця історія забрала у мене цілих вісім років життя, але я нарешті отримала власне житло. Більше нікому не винна, уфф!

А було так: у мене крихітна кімнатка, батьки купили мені її, коли навчалася в університеті. Я подумувала, продам, куплю щось більше. Але хлопець, з яким я тоді познайомилася, порадив: краще здай. Завжди будуть гроші на мінімальний платіж. І квартиру банк не забере, і кімнатка залишиться.

Я назбирала на внесок, купила квартиру нормальну, трьохкімнатну. І почала платити з випередженням. Той же хлопець, ми вже зустрічалися, знову вніс пропозицію: він все одно знімає кімнату, то чого б нам не жити разом? Адже ми плануємо одружитися. А ті гроші, що він платив би будь-кому, допоможуть мені з іпотекою. І йому набагато краще, по кафешках не харчуватись, на роботу через місто не мотатися.

Ми з’їхалися, завдяки його підтримці я навіть дитину народила без особливих фінансових труднощів. Побралися давно вже, другого малюка плануємо.

Чоловікові я вдячна, але він частку собі не вимагає, каже, у разі біди діти на вулиці не залишаться. Живемо все одно разом, чого ще. А в крайньому випадку кімнату в батьківському будинку завжди має. Я сміяюся: ще б вимагав. Їсть він добре, на продукти і більше йде. Їсть він добре, на продукти і більше йде. Але що ми, у шлюбі будемо шматки рахувати?

Свекруха начебто кивала, погоджувалася з доводами. Навіть намагалася на свій лад чимось допомогти. То каструльку нову привезе, то купить шторки. Навіть надсилала мені невеликі суми до свят.

Коли мої батьки зaгинули, вона мені взагалі маму замінила, я її часто відвідувала. Але не очікувала, що її доброзичливість лише тактика.

Щойно отримала документи, що іпотека виплачена, свекруха відразу примчала. Заявила:

– Досить мені в селі працювати, набридло. З вами житиму, всі діти батьків забирають старих.

– Так ви не стара, — приголомшено промимрила я, — це взагалі не вік.

Я розуміла, наші добрі стосунки були хорошими лише завдяки відстані. В одному домі вони швидко зіпсувалися б. І моя мама від свекрухи нахлібалася, і подруги розповідали, як під копірку: в одному будинку у всіх свої звички, ми самим фактом існування заважатимемо один одному. Один телевізор може стати приводом для війни.

Чоловік, навпаки, був у захваті, йому поряд із мамою комфортно. Але я змогла його переконати, адже не тільки я страждатиму, свекручф в її віці ці конфлікти теж не потрібні. Хоче до міста — ну хай будинок продає, купимо їй тут щось, навіть грошей додамо. Або поживе у моїй старій кімнатці, добре, що не продала.

Тільки от свекруха це не влаштовувало, будинок у неї великий, а тут однокімнатна буде або кімната в комуналці. От нехай я тоді свою квартиру продаю і частину грошей доплатою. Вона каструлі нам дарувала, навіть грошей давала.

От і розкрилася натура свекрухи! Я була в шоці.

Адже я вісім років після інституту жодного разу не побувала у відпустці. Працювала на двох-трьох роботах одразу. Чоловік із мамою на море їздив, а я то з проектом, то із замовленням сиджу, то за комп’ютером, то в офісі до ночі. Вагітність відкладала до тридцяти років. Заради чого, щоб обміняти мою квартиру на каструльку і шторку?

Чоловік зі мною погодився, але в нього просто немає важелів відібрати мою, добре ще, дошлюбну квартиру. Натомість мене втягнули у мерзенний компроміс: свекруха продає будинок, вибирає житло до смаку, а іпотеку за неї платимо ми. Знову орати без подиху?

Я всерйоз подумую підрахувати витрачену ним суму, відняти його половину на комуналку і нехай іде з цими грішми жити до мами. Мені з дитиною однією вигідніше залишитися, ніж вкладатись і всі доходи свекрухи віддавати.