Розлучилися, чоловік забрав речі. Навіть лампочку у туалеті викрутив, квартира гола залишилася

Три місяці тому Аня йшла до РАЦСу одна. Думала, ну чому у всіх радісні приводи то за дитиною, то весілля. А в неї і весілля не було, розписалися, немов ласку чоловік зробив. Потім переїхав до неї.

Все невдоволений був: і вікна не на той бік йому виходять. І страви Аня некрасиво оформляє. Не як у ресторані, а він звик.

Аня що, їй головне, щоб смачне та свіже. Веселенькі тарілочки, серветки, ніж з виделкою. А чоловікові, щоб на листку салату котлета лежала. Скільки коштує той салатний листок зимою, він не замислювався і не з’їдав його, викидав. Але краси вимагав.

Аня хотіла дітей – не погоджувався.Треба собі пожити.

Коли дізналася про коханку — наче ніж у живiт зaстромили. Виявляється, і дитина на боці росте, але чоловік із нею не хотів жити, верески слухати. Жити він хотів із турботливою Анею, вона й стала відмазкою, щоб коханку тільки відвідувати. Але та прийшла сама: дитині батько потрібний, відпусти мужика.

Загалом, у РАЦСу тоді Аню завернули, сказали за взаємною згодою лише вдвох, треба йти до суду. У суді заяву ухвалили. Ділити подружжю не було чого, засідання чоловік ігнорував. Вечорами вимагав котлеток і поблажливо переконував дружину одуматися:

– Ну хто тебе заміж візьме? Адже добре живемо …

Аня стояла на своєму, вимагала забратися з квартири “до дитини”. Але чоловік знав: виписати його дружина не може, чоловік ж. Побіситься і заспокоїться, миша сіра.

Але з паперами про процес розлучення у неї ухвалили заяву і в суді, тож незабаром після офіційного розлучення вона виписала чоловіка із квартири.

– Речі забереш — залиш ключі у сусідів.

Ох, дарма вона це сказала. Адже домовилася з подружками, що до неї приїдуть увечері після роботи. Відзначать Аньчину свободу, а якщо чесно, не дадуть проридати весь вечір із відром морозива.

От і приїхали. Аня відчинила двері і дівчатка увійшли до абсолютно порожньої квартири.

Колишній вивіз усе: і холодильник із морозивом. І телевізор. Всю побутову техніку. Він не забув викрутити навіть лампочки у ванній та в туалеті.

– Що вони тут, бригадою працювали? — Подруги були шоковані.

Дивись, — кричали вони то з ванної кімнати, то з кухні, — і фен прихопив, що я тобі на день народження дарувала!

– А дзеркало йому навіщо для макіяжу?

– Навіть побутову хімію вигріб!

– З приданим до нової баби поїхав! Зі старими ганчірками колишньої!

Так, він забрав все, і меблі та одяг Ані, навіть ковзани не забув.

– Але ж не міг навіть поличку повісити, втомлювався, — посміхнулася Аня. — А тут дивись! Добре хоч дроти зі стін не виколупав.

Пролунав дзвінок, то сусід із ключами стояв на порозі. У руках тримав чайник, надувний матрац та новенький комплект постільної білизни.

– У тебе ж у якомусь сенсі новосілля, сусідко, тримай подарунки. Зараз ще посуд притягну, збирайтеся.

– Куди? – Розгубилася Аня.

– За продуктами, за косметикою, що там тобі треба. Бачив я, як твої речі вивозив. Не кисни, прорвемося!

Прорвалися, звісно. Вже і свою дитинку ростуть, на другу чекають.